Ця жінка зна все про українську політику. Її життєвий шлях від сільської дівчинки до губернатора столичного регіону та голови Адміністрації Президента є унікальним. Її називали «мамою» Гаранта Конституції. Вона дала путівку в життя багатьом вітчизняним можновладцям. Її  борщ куштували багато українських політичних діячів. Це – Віра Ульянченко, яка люб’язно погодилася розповісти про своє життя та про все інше в ексклюзивному інтерв’ю «Ukrainian people».

Справжня українка

Віра УЛЬЯНЧЕНКО

Ця жінка зна все про українську політику. Її життєвий шлях від сільської дівчинки до губернатора столичного регіону та голови Адміністрації Президента є унікальним. Її називали «мамою» Гаранта Конституції. Вона дала путівку в життя багатьом вітчизняним можновладцям. Її  борщ куштували багато українських політичних діячів. Це – Віра Ульянченко, яка люб’язно погодилася розповісти про своє життя та про все інше в ексклюзивному інтерв’ю «Ukrainian people».

  ПРО   ДОСВIД:

У мене великий досвід роботи у виконавчий владі. У 29 років я вже була заступником голови районного виконкому міста Києва. Ця робота навчила мене толерантності, поваги до людей. Якщо ти знаходишся на такій посаді, ти відповідаєш за життя району, за життя людей, що там проживають. Потім я обіймала багато інших відповідальних посад, очолювала Київську область і Адміністрацію Президента. А в цьому році мені довірили очолити політичну партію аграрного спрямування «ЗАСТУП». У мене був досвід керівництва великим аграрним регіоном, і цей досвід і позитивні результати моєї діяльності партія «ЗАСТУП» визнала корисними. Спершу вагалася, бо раніше вважала галузеві партії малоперспективними. Та коли я зрозуміла, що в Україні за межами великих міст проживають 14 мільйонів українців, а якщо порахувати всіх, хто задіяний у суміжних із сільським господарством галузях, то це виходило ледве не половина населення України. На моє переконання, аграрний сектор стане локомотивом вітчизняної економіки. В Україні має вирости повноцінний фермерський клас. Наприклад, фермери у Франції, Данії, Голландії, Сполучених Штатах – це привілейований суспільний клас. Ці люди є гарантами продовольчої безпеки своїх країн, економічною основою розвитку сільських територій та носіями національного укладу, культури, традицій. Україна також має розглядати аграрний сектор як гарантію своєї національної безпеки. А ще нам потрібно розвивати місцеве самоврядування. Без реального місцевого самоврядування в Європі ми будемо інопланетянами.

  ПРО   МАЙДАН:

Майдан – це унікальне явище. Ще за першого Майдану, у 2004 році Україна заявила на весь світ про себе, як про велику, духовну, сильну націю. Те, що ми продемонстрували у 2004 році – без усіляких боїв, надзвичайно інтелігентно, поважно до себе і до людей – це сколихнуло світ. Такої революції, яка була тоді в Україні, ще ніхто не знав і не бачив. Це унікальне явище. Я говорила з одним політиком після першого туру виборів, коли виграв Ющенко. І той політик мені сказав: «Чого ви радієте? Ви нічого не розумієте в політиці. Все це було зроблено спеціально. Ми управляємо всіма виборчими процесами, і в другому турі буде оголошений переможцем Янукович. І всі ваші сподівання рухнуть. І тоді я йому сказала: «Молодий чоловіче, у мене складається таке враження, що ви дуже мало читали книжок і дуже погано вчилися в школі. Тому що ви не зрозуміли одного: ви подарували людям надію». Тоді, у 2004 році люди говорили: «Ми знаємо, що Ющенко переможе, але перемогу йому не віддадуть». Тому що вибори в той час завжди були керованими, з величезним адміністративним тиском. А коли люди після першого туру відчули, що вони зможуть перемогти, то стався Майдан великої надії. Тоді суспільство дійсно відчуло свої можливості. Другий Майдан був продовженням першого. Після Майдану 2004 року знову повернути країну в ситуацію 1999-2002 років було неможливо. Люди вийшли за свою свободу, за повагу до себе, не дали себе зганьбити, показали, що більше не дадуть принижувати себе насильством. Все це втілилося в Євромайдані. І добре, що в новому святі 21 листопада – Дні гідності і свободи, об’єднані ідеї обох Майданів.
Звичайно, після першого Майдану в людях виникло певне розчарування. До речі, і зараз у когось виникає таке почуття. Але я не люблю такої позиції. Розчарування – це погана емоція. Вона пригнічує людину. І помилка влади і тоді, і сьогодні, що ми не маємо повноцінної державної інформаційно-комунікаційної політики. Те, що сталося, змінило наше суспільство. Воно сьогодні потребує постійного діалогу з владою і це потрібно максимально підтримувати. Треба пояснити людям те, що у свій час говорив чехам Вацлав Гавел. Він сказав приблизно так: найкращий парламент і найкращий президент нічого не можуть вдіяти самі по собі. В них немає універсальних ліків. Свобода і демократія потребують участі кожної людини. Відповідальність лежить на усіх нас. Думаю, такій погляд дуже актуальний для сучасної України. Ми знаємо, чого ми хочемо. Ми це декларуємо. Ми сьогодні є дуже активним громадянським суспільством. Але нам потрібно розуміти, що окрім нас із вами ніхто наше життя на краще не змінить. Тому нам не треба розчаровуватися. Щоб перебудувати державу, треба впрягатися кожному. І я бачу, що в громадянському суспільстві таке розуміння є. Дай Бог, щоб воно з’явилося в політикумі. Я дуже рада, що зараз громадянське суспільство штурхає політикум, не дає їм розслабитися, не дозволяє провести косметичний ремонт замість справжніх реформ.
Нині сформувалися нові пласти громадянського суспільства, сформувалася нова влада, з’явилося багато нових молодих обличь. Переконана, нове покоління політиків швидко набереться необхідного досвіду. Потрібно лише трохи терпіння.

  ПРО   РОСIЮ:

Коли я дивлюся зараз на дії Росії в Україні, я бачу, що ця політика дуже довго вибудовувалася. Вона спрямована проти всього українського. Я була Главою Секретаріату Президента Віктора Ющенка і добре пам’ятаю реакцію тодішнього президента Росії Дмитра Мєдвєдєва на лист про закінчення терміну базування Чорноморського флоту в українському Криму. Треба було починати перебазування заздалегідь. На це Мєдвєдєв дуже образився, проголосив цілу гнівну промову, в якій зверхньо говорив і про Україну, і про її Президента. Звичайно, я, як Глава адміністрації, дала йому дуже жорстку публічну відповідь. Після того мені було заборонено в’їзд на територію Російської Федерації. Там був досить великий список, до якого потрапив навіть академік, директор Інституту української літератури НАН України імені Тараса Шевченка Микола Жулинський. Він був запрошений своїми російськими колегами на міжнародну конференцію, присвячену творчості Тараса Григоровича, і його затримали в аеропорту Санкт-Петербурга. Тоді ми побачили перші ознаки цілеспрямованої антиукраїнської політики, яка по-суті, стала продовженням і сталінської імперської політики Росії по відношенню до всього українського. Вона проявлялася завжди, коли з’являлися люди, які чітко декларували свою проукраїнську позицію. Від Тараса Шевченка до Василя Стуса, В’ячеслава Чорновола чи Левка Лук’яненка. Не дивно, що незалежна суверенна Україна є нестерпною для путінського режиму. Коли після Майдану гідності стало очевидно, що Україна та Росія вже ніколи не підуть одним шляхом, політика режиму перейшла до відкритої воєнної агресії проти нашої країни. І, щоб захистити себе, нам доведеться бути дуже сильними.

  ПРО   «МАМУ ВIРУ»:

Я була здивована, коли за часів президентства Віктора Ющенка в українському політикумі мене почали називати «Мама Віра». Я не хотіла цього чути, бо складалося враження, що мені вже десь за 80 років. Насправді мені це було досить приємно і я сприймала це як комплімент щодо власної комунікабельності, неконфліктності, вміння знайти спільну мову з кожним. Я досить довго пропрацювала з Віктором Андрійовичем, спочатку як з Прем’єр-міністром, і потім як з Президентом. Я формувала графік його зустрічей. Для мене важливо було ні з ким не конфліктувати, не відвертати людей. Я до всіх ставилася максимально толерантно і по-доброму. Пізніше, коли я стала губернатором Київської області, мені вдалося зібрати хорошу молоду команду. Це потребувало серйозних душевних зусиль. Треба з усіма говорити, треба пояснювати, треба навчити працювати. Так само я працювала на чолі партії «Наша Україна», яка, до речі виростила багато кого з нинішньої політичної еліти. Вона давала старт у велику політику людям з новим світоглядом, з новими ідеями, з модним баченням шляхів вирішення проблем. І, якщо подивитися на сьогоднішній політичний Олімп: Президент Петро Порошенко, Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк, Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, Міністр культури Владислав Кириленко, багато депутатів Верховної Ради – це люди, які пройшли школу «Нашої України». І я можу з гордістю сказати, хоча це й дещо не скромно, що серед них є вихованці «мами Віри».

  ПРО   БАТЬКIВ:

Я виросла у селі. Моя мама усе життя пропрацювала дояркою. А батько – сільським ковалем. Життя в селі – це постійний труд і ніколи не було часу довго гуляти. Батьки привчали мене бути трудівницею, і  я весь час була при роботі. Коли народилася моя сестра, мені було 8  років, брату – 13 років. Молодші діти були на моїх руках.
Мої батьки зростали у дуже непростих умовах Батько мого тата загинув під час форсування Дніпра при звільненні Києва. Його могилу ми знайшли лише після смерті мого тата, кілька років тому. Моя мама – напівсирота. Під час війни в неї померла мама, і доки з фронту не повернувся батько, вони з сестрою жили в сусідів. Люди допомогли вижити. Я розумію, чому мама мені казала: «Ти маєш так прожити, щоб зрозуміти, що найбільше багатство в твоєму житті – це не гроші, не статки, а люди. Якщо біля тебе будуть близькі люди, ти зможеш вирішити будь-які проблеми». І коли я в молодості вже була заступником голови райвиконкому в Києві, до мене постійно приїздили мої односельчани. Комусь треба було допомогти з лікуванням, комусь весільну сукню придбати. … Мій кабінет знаходився біля станції метро «Університет», зовсім недалеко від залізничного вокзалу. Моє село Озеряни знаходиться за 100 кілометрів від Києва, і моїм односельцям було дуже легко діставатися сюди електричкою. І кожного дня, як я приходила на роботу, біля мого кабінету вже хтось сидів. І одного разу, приїхавши додому, я кажу мамі, що я не керівник країни, я не все можу, навіщо ти до мене всіх підряд посилаєш? А мама повертається до батька і каже: «Поглянь, яка начальниця приїхала. Бачиш, як кричить?». А потім до мене: «Знаєш, що я тобі скажу? Якщо ти так будеш ставитися до людей, то я не здивуюся, що тебе звідти виженуть. А потім ти йтимеш, а люди тобі услід будуть плювати». І я по сьогодні цю науку пам’ятаю. І кожного разу, коли хтось до мене приходить по допомогу, я згадую свою маму. І цьому я навчаю своїх дітей і своїх онуків.

  ПРО   СIМ’Ю:

Для жінки суміщати сім’ю і політичну роботу дуже важко. І мама мені казала: «Якщо ти хочеш мати хорошу родину і хороших дітей, ти запам’ятай, що жінка повинна працювати 24 години на добу. Тоді в тебе все буде нормально». Через це у мене, як у жінки, що займається політикою і державною роботою, удвічі більше навантаження. Звичайно, це дуже важко і я безмежно вдячна своєму чоловікові, через те, що він це все завжди витримував. У нас унікальна сім’я через те, що мій чоловік теж державний службовець. А ще був такий випадок, коли моїй доньці Маші було ще років п’ять, я працювала у Кабміні. Формувався бюджет, я йшла на роботу, коли моя дитина ще спала, і поверталася з роботи, коли вона вже спала. І ось якось її няня каже, що Маша її запитала: «А моя мама мене не кинула? У мене є мама?». Я проплакала цілу ніч біля своєї дитини, попросилася на півдня з роботи раніше, щоб просто побути з донею. А під час передвиборчої кампанії мене тижнями не було вдома. Ось у таких умовах виросла моя донька. З нами жили донька і син мого чоловіка. І він одного разу зателефонував і запитав: «Ти взагалі збираєшся хоч колись приїхати додому?». Його донька Лєночка на свій день народження збирала всю родину, бо тоді її коханий зібрався їй офіційно освідчитися. Я ледве тоді встигла.
А взагалі-то я люблю, коли вся сім’я збирається за одним столом. Я дуже люблю куховарити. Через це я завжди на вихідні чи на дні народження стараюся зібрати родину і приготувати щось смачненьке. Я люблю, коли в мене багато гостей і великі обіди. І для кожного з моїх близьких у мене є його улюблена страва. Чоловік обожнює мій борщ. До речі, багато хто з наших політиків знає мій борщ. Донька любить, коли я готую або м’ясо, або рибу з овочами. Зять завжди просить горохового супу, який я варю так, як варила колись його бабуся. Єдине, чого я ніколи не роблю на кухні – я нічого не печу: ні пиріжки, ні торти. А так у мене завжди на кухні є для кожного те, що чим він любить ласувати.

  ПРО   ХОББI:

Як я вже казала, люблю експериментувати на кухні. У мене багато кулінарних книжок, і коли я готую, я відволікаюсь і відпочиваю. Я люблю читати і паралельно можу читати одразу кілька книжок різного змісту. Можливо це дається взнаки моя філологічна освіта. Я багато читала і коли вчилася, і коли викладала. Я не маю часу поніжитися, походити по салонах, як інші жінки. У мене всередині є якийсь моторчик. Я можу відпочити хвилин 15, а потім знаходжу собі якесь заняття. Для онуків ми з другою бабусею влаштовуємо дитячий театр. Ким я вже тільки не була: і Сніговою Королевою, і Попелюшкою. Я люблю подорожувати. І коли в мене з’являється можливість кудись поїхати на відпочинок, я не їду на пляж. Я планую такі поїздки, щоб можна було дізнатися щось нове, показати дитині нову країну. Люблю подорожувати машиною по Україні. Дуже люблю ходити в кіно. З останнього мене дуже вразив український фільм «Поводир» та актор Боклан, що зіграв у ньому головну роль. Я вже подивилася «Інтерстеллар», «Лють» із Бредом Піттом. Планую з онуками подивитися мультфільм «Пінгвіни Мадагаскару». А ще в мене є сад і клумби, я люблю копирсатися в саду. Правда не так, як мої сестра Людмила, у якої одних троянд 170 кущів. Проте мені теж садівництво надає насолоду.

  ПРО   ЖИТТЯ:

У мене дуже цікаве життя. Я маю багато друзів. Я працювала і працюю з дуже цікавими людьми. Єдине, про що я, можливо, шкодую – що в мене всього одна дитина. Мені б хотілося народити свого часу ще двійко діток. Але, на жаль, так склалася доля, що я народила її досить пізно, у 37 років. Це, мабуть, єдине, про що можна жалкувати. В іншому з моїм життям усе, слава Богу, гаразд.