Працюючи з парами чи одним із подружжя я часто чую: «Я кохаю свою дружину/чоловіка і хочу зберегти наші стосунки але між нами вже щось не те, і я не розумію як і коли це сталося..»

В кінці минулого століття статистика розлучень почала різко зростати по всьому світі. Цей феномен зацікавив Британських вчених-психотерапевтів, які вирішили провести дослідження в парах, що мали проблеми у стосунках. Працюючи з такими парами вони зя’сували парадоксальну річ – більшість з партнерів швидше обирали розірвати стосунки, ніж ризикнути відкритися своєму партнерові і відверто зізнатися у своїх справжніх потребах які не задовольнялись у відносинах. Адже саме незадоволення наших потреб яке ми очікуємо від нашого партнера, недостатньо уваги чи розуміння, стає тими перепонами у відносинах які з часом перетворюються на прірву відчуження. Отже, британські вчені рішили зя’сувати, які саме потреби найчастіше не задовольняються. Запитавши : «Чого саме бракувало у ваших відносинах, щоб почуватися близьким із своїм партнером?» вони виділили 5 таких потреб, незадоволення яких веде до розладу відносин.      

Отже, чого саме ми прагнемо від партнера, щоб почуватися близькими:

1. Можливість попросити про те, чого ти насправді хочеш.
2. Можливість вільно проявляти свої почуття.
3. Можливість бути собою.
4. Турбота про себе.
5. Можливість бути залежним

Скоріш за все, ще в дитинстві нас навчили зневажати свої потреби. Ми не отримували те чого хотіли, часто без пояснень або навіть із сварками. Так ми прийняли рішення – краще не просити, я ніколи не отримую те чого хочу. І в дорослому віці це рішенні зберіглось. Ми боїмось попросити близьку людину про те чого ми справді хочемо і несвідомо накопичуємо образу і розчарування.

Тут ситуація більш-менш схожа з попереднім пунктом. Так, цьому ми також навчились в дитинстві. Причому найближчій подрузі чи другу, або випадковій людини, ми можемо годинами розповідати про наші почуття до коханої людини, а от зізнатися в них адресату не можемо, мов язика проковтнули. В кращому випадку аргументуємо: «А що і так не зрозуміло, ми ж разом, це очевидно!» Нажаль, навіть якщо і очевидно, то все-одно не достатньо. Відверте висловлення почуттів, так щоб у вічі, так щоб від серця, дають неймовірне відчуття близькості і душевного єднання для обох сторін.

Бути собою значить вільно проживати будь-які свої емоції і думки, вільно висловлюватись, обговорювати свої проблеми. Часто буває так, що ми соромимось себе, або боїмось осуду, що наш партнер не прийме наші негативні почутті, наші проблеми або наші думки будуть не цікаві. Мі намагаємось завжди демонструвати лише позитивну свою сторону, тобто частину себе. І, як результат, починаємо з часом відчувати, що наш партнер нас не знає і сприймає, хоча це ми самі не дали йому такої можливості.

Пам’ятаєте, що говорять в правилах безпеки в літаку про кисневі маски? Так, спочатку вдягніть маску на себе, тобто спочатку потурбуйтесь про себе. І це не про егоїзм. Не про те, що треба думати тільки про себе і задоволення своїх потреб. А про те, що лише потурбувавшись про себе ми можемо із задоволенням піклуватись про потреби інших. Ділитись будь чим, в тому числі і увагою треба із почуття достатку. Бо коли нам самим не вистачає і ми маємо ще й ділитись із кимось, і тим паче на постійній основі, навряд чи ми зможемо зберегти добрі почутті до цієї людини.

Ця наша потреба базується на найвищому ступені довіри до нашого партнера. Адже існує ризик, що людина від якої ми залежні, може скористатись нашим залежним станом, нашою беззахисністю, чи маніпулювати нашими почуттями. Бути залежним – це довіра, коли ми довіряємо своє життя іншій людині. Адже всі дії одного з партнерів так чи інакше впливають на життя іншого. Розуміння цього факту дуже важливе для побудови міцних стосунків. Чи може щось зробити нас більш близькими, ніж прожити життя разом?