Вимкни телевізор, візьми в руки журнал. Простий, про життя успішних людей. Про досвід поколінь. Про психологію життя і здорового мислення. Якщо ти досі читаєш, значить один з них вже в твоїх руках. Щиро вітаю.
Знаю, ще болить. Болить від потоку інформації, насиченої негативом. Як когось побили в маршрутці, як хтось розплескав свій гнів по оточуючих, як хтось став жертвою. Як хтось дратує на вулиці, в магазині, як хтось бідкається від страху вірусу, і розпорошує свій страх на оточуючих.
Щоб побільше було, таких як він. Щоб спійматися в його пастки зневіри, безвиході. Коли все, що залишається – або тікати, або сховатися, або нападати самому. Спіймався? Ти вже там? Вже ниєш? Вже гніваєшся? Закрутило тебе і понесло, як маріонетку, по продуманій кимось течії злості і страху одночасно?
Навіщо тобі цей мазохізм?
Буває ж так в житті: Зустрічаєш людей, які наповнюють самих себе болем? Прямо чіпляються вони за кожен привід, щоб самого себе добити. Навіщо? Руки-ноги на місці? Очі бачать? Язик говорить? Слух є? Що тобі потрібно? Хвороба смертельна і невиліковна? Чого ж ти ниєш? Співчуття хочеш? Так а воно тобі навіщо? Співчуття тобі потрібно для того щоб що? Щоб по голівці погладили і підтвердили, що ти в «Ж» сидиш? Ж - позиція Жертви, Жаління себе своїм же жалом, Жалості до інших. Таке собі «триG».
«ТриG» - ось він пацієнта сучасної психотерапії. І накрутив же себе так, що кінця і краю немає. І на консультації тільки і спробуй зрозумій, звідки ноги ростуть і де основа основ.
Навіщо тобі ці 3G ?
Основний посил Жертви такий: «Життя непередбачуване і зле. Воно весь час робить зі мною те, з чим я не можу впоратися. Життя - це страждання».
Емоції Жертви - страх, образа, провина, сором, заздрість і ревнощі. У тілі - постійна напруга, яка трансформується з часом в соматичні захворювання. Жертву періодично засмоктують депресії. Тому що очікування (а раптом все буде погано?!) змусять прийняти щось нове, інтегрувати це в твою особистість. Жертва до цього не готова, її світ жорсткий і інертний, вона не згодна посунутися ні в яку сторону.
Жертва – нерухома, в неї повний застій і провал, хоча зовні вона може метушитися як білка в колесі, і бути від цього весь час зайнятою і втомленою. Але твоя душа прийшла в цей світ розвиватися, тому стан застою - не її вибір. Душа страждає, тому в стабільності Жертви, в її депресії не існує відпочинку. Душа зсередини вимагає руху, Жертва не дозволяє йому здійснитися. І ця боротьба позбавляє сил.
«Як я від усього цього втомилася!» - волає Жертва.
А тут ще й залізні аргументи – криза, вірус, війна, безробіття і т.д. і т.п.
Якщо ти вже там, то починаєш автоматично шукати вихід – свого тирана. Потрібно ж когось звинуватити. І він завжди буде. Ти сам його покличеш, створиш, обереш разом з іншими, такими ж жертвами. Хтось же має все контролювати. Тиран-контролер.
Контролер переслідує Жертву, змушуючи виконувати свої приписи, і звичайно, заради її ж блага! Нещодавно був на бізнес-зустрічі, і як психолог, більше спостерігав ніж говорив. Народ сам хоче тирана. Народ ще не зрозумів, що вихід не в зовнішньому контролі, який лише підтвердить їх «Ж». А у внутрішніх змінах кожного. Нажаль, історія вчить тому, що нічому не вчить.
Потрібно щоб хтось урятував?
Повір, і рятівник знайдеться. Можливо ти сам вже став рятівніком. Але хорошого тут теж мало. Рятівник жаліє і рятує Жертву, ще й співчуває Контролерові. Контролер для Рятівника - теж Жертва, яка потребує розуміння і визнання заслуг. Фонові почуття Рятівника - жалість, образа (не оцінили старань з порятунку), вина (не зміг врятувати), гнів на Контролера. Образа, що не оцінили старань.
Рятівник жаліє Жертву, тому що вона маленька, слабенька і сама не впорається. Контролер теж бідолаха, на собі всіх тягне... Треба йому спину підставити, а хто ж її підставить, якщо не він, Рятівник? Чергова акція порятунку закінчується зростанням ЕГО Рятівника: «Без мене ви всі загинете!». Він з гордістю дивиться зверхньо на Жертву, Контролера і весь світ.
Важливо зрозуміти, що основне завдання в цих позиціях - самоствердження через «заслуговування» любові.
Жертва - «Я заради вас!»
Рятівник - «Я заради вас!»
Контролер - «Я заради вас!»...
і ніхто чесно і прямо заради себе ...
Обравши будь-яку з цих ролей, ти будеш крутитися в замкнутому циклі трьох позиція. Ставши рятівником- сам станеш тираном-контролером, а потім і жертвою.
Тобі реально це в кайф?
Хто автор твого життя?
Тато, мама, вчителька, дружина, керівник, подруга, дитина???
Ти!!! Тільки ти сам і ти сама АВТОР у своєму житті!
Ти пишеш свою картину маслом!
Настворюєш собі в минулому в своїх думках повну G, а потім шукаєш їй підтвердження у сьогоденні. А хто шукає – той завжди знайде.Ти усвідом, що це не хтось її створив там зверху, а лише твоє ставлення до когось або чогось її створило. Усвідом і прийми це. Просто повір - усвідомлення причини - 50% успіху. Повернись із минулого сюди, в цей самий момент, в реальність, в тут і зараз. Немає тут нічого поганого. Добре ж тут. Кайф він тут. Радість не в минулому твого Ж! А майбутнє невідомо. Майбутнє - воно зараз. Ти його створюєш прямо в цей момент, в цю секунду. І твоя бездіяльність - теж створює, хочеш того чи ні, вона створює.
Ти АВТОР свого майбутнього і свого життя. Час зробити перехід. Перехід з позиції жертви в позицію героя. Героя в першу чергу над самим собою. Термін «Герой» тому, що насправді розвиток – це складний процес, і так, дійсно ГЕРОЇЧНИЙ. У зовнішньому світі перехід на наступний рівень стає помітний за наступними ознаками: людина більше не дозволяє маніпуляції інших, а висловлює і виконує власні бажання. Відтепер тебе не захоплюють чужі цілі, і (навіть якщо й намагаються в них залучати активно і послідовно, з використанням кнопок провини, образи, страху і жалості), кожен раз задаєш питанням: «А мені це навіщо потрібно? Що я отримаю в результаті? Чому я можу навчитися, коли зроблю те, що пропонується?». І якщо не знаходиш свого виграшу від реалізації пропонованої ідеї, то й не вплутуєшся.
Жалієшся - створюєш жалість.
Любиш - створюєш Любов.
Віриш - створюєш віру!
Радієш - радість, цінуєш - цінність, підтримуєш - підтримку!
Так живи і не виїдай собі мозок чайною ложечкою. Поглянь навколо. Навпроти мене в потягу зараз сидить мама з дитиною. Малюк - епілептик вже в свої 5 років. Ось це горе, ось це страшно. Смертельно. Невиліковно. А ось інша мама записочку написала пару днів назад: «...як виховати дитину з почуттям його повноцінності, коли у малюка ДЦП?». І сльози на очах. Але рук вони не опускають. Вірять. Люблять. Живуть. Їм важко. Вони мають право скаржитися. Тільки вони не скаржаться. Вони живуть далі. Бо знають, що жалітися не допоможе. Вони знають. Вони борються. Вони вірять в життя. Вони носяться з дитиною, шукають можливості. А я тобі повторюю: навіщо тобі твоя «Ж»?
Кайфуєш від уміння створювати? Всім розповідаєш і пишаєшся своєю жахливою ситуацією і філігранною майстерністю з неї виходити? І заради цього знову і знову крокуєш на ті ж самі граблі? Так почни нарешті жити в радості від моменту, від того, що вже цей текст прочитати можеш, очі є. Від того, що є на чому прочитати, телефон, журнал. Що є дах над головою, - значить і з голоду не вмираєш. Добре все буде у тебе, якщо в будь-якій ситуації навчишся знаходити ресурс! Складно самому - звернися за консультацією до конкретної людини. Можна до подруги, кума, до батьків чи колег. Проте краще до тих, хто не просто дасть пораду за звичкою посткраїни рад, а надасть професійну консультацію.
Живи зараз!
Життя = щастя = любов, якщо жити тут і зараз!Вибір лише за тобою. Будь!
Прокоментувати: