Кожен з них боровся не за гроші та нагороди, а за самостійну Україну. І багатьох ми називаємо «революціонери», тобто людьми, які йшли проти системи.Однак, сучасність вносить свої корективиі в українських реаліях «революціонер» стає професією та формулою успіху для багатьох. Чому так сталося? Та чому матеріальний аспект для сучасних «борців за справедливість» виходить на першу сходинку залишаючи позаду світлі та ідеологічні погляди?

Звернувшись до Академічного тлумачного словника української мови, слово «революціонер» визначається як «Переконаний діяч революції, учасник революційного руху» . Ключовими словами є «переконаний» та «діяч революції». Тобто особа, маючи внутрішню незгоду з несправедливістю держави, стає активним учасником революційних подій та бореться з системою за власну ідеологію. У переносному сенсі, революціонерами також називають новаторів у науці і культурі.

Революціонерів слід відрізняти від дисидентів, які використовують ненасильницькі методи політичної боротьби. Ідеологія революціонерів може бути різною.Революціонер - людина приречена. У нього немає ні своїх інтересів, ні справ, ні почуттів, ні прихильності, ні власності, ні навіть імені. Все в ньому поглинене єдиним винятковим інтересом, єдиною думкою, єдиною пристрастю - революцією.

Проте, що таке «революція»? Та чому більшість людей оцінюють відповідне поняття по-різному? Революція (від Revolutio - поворот, переворот, перетворення) - радикальні, корінні, глибокі, якісні зміни, стрибок у розвитку природи, суспільства або пізнання, поєднаний відкритим розривом з попереднім станом. Революцію як розрив поступовості відрізняють від еволюції (де розвиток відбувається поступово) і від реформи (в ході яких проводиться зміна будь-якої частини системи без порушення існуючих основ).

Спочатку термін revolution вживався в астрології та алхімії. У наукову мову термін увійшов з назви книги Миколи Коперника «Derevolutionibusorbiumcoelestium» ( «Про обертання небесних сфер», 1543).

Розрізняють революції в природі (геологічна), у розвитку суспільства (у тому числі економічному - неолітична революція, промислова революція, культурна революція, «зелена революція», демографічна революція, «революція зростаючих потреб» і політичному - соціальна революція, політична революція), у науці ( «наукова революція» (термін введений в обіг Томасом С. Куном) - фізиці, біології, медицині, філософії, космології і техніці. Також використовується термін «науково-технічна революція». В принципі, революція може відбутися у будь-якій сфері.

Інколи «революціями» традиційно називають, ті чи інші соціально-політичні явища, які не носять революційного характеру - наприклад державний переворот. Як ми можемо бачити, цей термін має ряд значень, які навіть приблизно не характеризують зміни у державному та суспільно-політичному житті, втім, при будь-якій згадці слова «революція» ми закриваючи очі бачимо протистояння, «коктейлі молотова» та нескінченно велику кількість невинних жертв.

Багато десятиліть українське суспільство ідеалізувало поняття «революціонер»: борець за ідею свободи і народного щастя, готовий покласти за неї життя. Для противників - фанатики, які не розбирають засобів, та не жаліють ні себе, ні інших. Але основний сенс той же: одержимість ідеєю, яка не завжди є благою.

Але, чи можемо ми подивитися на таких людей з іншої сторони? Під призмою професії, так, саме професії. Якщо взяти до уваги різноманіття мотивів, факторів, обставин, характерів, які діють уреальному житті?

Незалежна Україна стала свідком трьох революцій: «На граніті», «Помаранчева революція» та «Революція гідності». Перші дві проходили мирним шляхом, остання запам’яталася кровопролиттям та великою кількістю загиблих. Кожна з них стала «соціальним ліфтом» для багатьох учасників тих буремних часів.

Старт виведення нової «професії», звичайно, почався ще задовго до часів незалежності, проте, це не набувало такого масштабного характеру як за сучасності. Ми почнемо свій аналіз від часів незалежності та прослідкуємо за «невидимою ниткою», яка приведе нас до логічних висновків.

«Революція на граніті» - це перша українська революція, яка відбулася у 1990 році. Сто студентів, які об’єдналися заради ідеї самостійності України змогли протистояти тогочасній владі не боячись репресій. Їхні вимоги були почуті, а головні дійові особи у подальшому увійшли до політичної еліти України. Звичайно, вони боролися за ідею і талановиту молодь було помічено. Довіра суспільства до них була максимальна і вони використали цей «карт-бланш». Наступним етапом революційних подій стала «Помаранчева революція». Мирна суспільна відсіч мільйонів українців проти нечесних та несправедливих виборів Президента України, яка також дала поштовх багатьом активним учасникам тогочасних подій. Не стала винятком і остання революція.

«Революція гідності» вважається подією, яка характеризується найбільшим піднесенням українського народу. Десятки мільйонів людей об’єдналися проти влади, яка, на жаль, забувши, що єдиним джерелом влади є народ України, почала вбивати своїх громадян. Криваві події кінця 2013 року призвели до змін у свідомості кожного члена суспільства.

Здавалося, що зловживання, корупція знаходяться далеко позаду і точка відліку створення нової української держави вже почалася. «Революція гідності» надала нам багато «героїв-революціонерів», які будучи на барикадах, ставали воїнами справедливості та не боячись куль стояли пліч-о-пліч разом. І знову, «соціальний ліфт» спрацював, і з «революціонерів» багато персоналій перетворилися у політиків та чиновників.Здавалося, а хіба це погано? Адже це люди, які боролися за державність та кожного з нас! Та чи було це основною ціллю? Ми можемо стверджувати після трьох революцій, що більшість «революціонерів», які у подальшому стали політичними фігурами забували про попередню риторику, або продовжуючи говорити «палкі слова» діяли у зовсім іншій системі координат. Матеріальний та політичний успіх досить часто стає важливішим за ідеологію та внутрішні переконання.

Та головним посилом є те, що значна кількість особистостей розглядають можливість революції як легкий шлях до влади. Якщо для кар’єрного зростання необхідно плідно працювати не один десяток років, то під час буремних подій можна увійти до політичної та державної еліти за один крок. Так як революції, у своїй більшості, виходять проти влади, більшість суспільства завжди буде підтримувати головних дійових осіб, тобто революціонерів. І це є шанс, яким скористалися багато негідних особистостей.

Відомий шотландський письменник, есеїст та історикТомас Карлайлсказав слова, які є особливо актуальними на сучасному етапі розвитку суспільства. «Будь-яку революцію задумують романтики, здійснюють фанатики, а користуються її плодами відверті негідники».

На жаль, слід констатувати, що такий розвиток подій ми зустрічаємо і до сьогодні. Звичайно, не потрібно всіх узагальнювати і прирівнювати, але ми говоримо про сам факт. Про факт входження революційних лідерів до політичної та державної еліти країни. Такі люди мають підтримку не просто частини населення, а десятків мільйонів людей, які вірять у чисті думки та світлі ідеї таких лідерів, але потім розчаровуючись, віра в краще майбутнє згасає.Резюмуючи, слід зазначити, що саме завдяки революціям суспільство може висловити свою думку, а інколи, навіть дати жорстку відсіч нечесній та несправедливій владі. Така форма вираження своєї позиції має право на існування, коли терпіння населення уривається. Однак, учасникам таких подій завжди слід пам’ятати, що не у всіх головних дійових осіб наміри є світлими і благородними.

Професія «революціонер» за роки незалежності, як легкий шлях до влади, відкрила двері до управління державою багатьом «полум’яним» персоналіям та чи виправдали вони довіру? Для кожного з нас відповідь на це питання буде різною. Констатуючи факти зазначу, що революції надали Україні багатьох політиків, але жодного державного діяча.