Антон Середа,
вiдомий український телеведучий,
засновник майстернi риторики

Толерантність та повага. Моя та інша думка. Моя система цінностей та система цінностей іншої людини. Хтось колись замислювався над тим, наскільки він готовий до сприйняття іншої думки та системи координат? Думаю, що багато хто, для власного підняття іміджу та рейтингу, публічно декларував власну толерантність. Просто не думаючи говорив – так, я толерантний, чи толерантна. Для того, щоб оперувати цим поняттям, пропоную зазирнути в декілька іншомовних словників, щоб зрозуміти як і хто тлумачить це поняття.
-tolerance (англ.) – готовність бути терпимим, поблажливим;
-to tolerate (англ.) – бути терпимим, дозволяти існування різних думок без їх дискримінації;
-tolerenz (нім.) – терпимість до чужих думок, вірувань, поведінки;
-tolerance (фр.) – переконаність в тому, що інші можуть думати і діяти в манері, відмінній від нашої власної;

-tolerencia (ісп.) – здатність приймати ідеї або думки, відмінні від власних;
-kuan rong (кит.) – приймати інших такими, якими вони є, і бути великодушними по відношенню до інших;
-tasamul? (араб.) – поблажливість, милосердя, всепрощення, вміння приймати інших такими, якими вони є, і прощати;
-толерантність, терпимість (укр.) – вміння терпіти (витримувати, виносити, миритися з чим-небудь), приймати / визнавати існування кого-небудь, примиряти, приводити у відповідність з самим собою по відношенню до будь-кого / чого-небудь, бути поблажливим до чого-небудь / кого-небудь.

Илья Бачурин,
бизнес-тренер, политтехнолог,
социальный и организационный
психолог

Что общего между кризисом демократии, торжеством популизма, экологическими проблемами, болезнями, бедностью и безработицей?
Если присмотреться, ответ напрашивается сам собой — это мы сами. Наш мозг, способы мышления и поведения.
А то, как мы мыслим и какие решения принимаем, в свою очередь, зависит от нашей природы, воспитания, культуры и образования. Украина и украинцы на пороге 2020-х успели столкнуться со всеми вышеперечисленными бедами, делали рывок вперед и отступали назад, теряли надежду и снова обретали её.
Однако надежды и волевого усилия, рывка, как показывает практика, в том числе и моя психологическая и преподавательская, совершенно недостаточно, чтобы достичь главной цели на пути к переменам — перестроить свой способ мышления, а может быть и свою природу, менталитет.

Елена Рыхальская,
кандидат психологических наук, психотерапевт, тренер в области психологии успеха и семейной психотерапии, консультант проектов телеканалов: 1 + 1, Интер, УТ-1, ТЕТ, IСTV, ТРК Украина, Новый, 5 канал, 112.

В современном мире умение общаться становится определяющим фактором успеха личности. При этом, если межличностное общение может опираться на индивидуальные способности человека, связанные с его темпераментом, особенностями характера, то в профессиональной публичной коммуникации всего этого не достаточно. Лучшие ораторы всегда опираются на отработанные навыки, они пользуются незаметными техниками, приёмами и секретами. Кому приходилось готовиться к публичному выступлению, тот помнит о панике, охватывающей его, особенно когда это происходило впервые. Сегодня существует множество книг, рекомендаций, курсов публичных выступлений, обращаясь к которым можно утонуть в потоке бесконечных советов и установок. Предлагаю структурировать предлагаемое специалистами многообразие и выделить то главное, без чего действительно не обойтись. Эффективное публичное выступление это: информировать, затрагивать эмоции, развлекать, побуждать к действию.

Наталiя Ковалко ,
учена, адвокат, медіаторка

Формування та становлення особистості дитини залежить від впливу на неї трьох основних факторів – сім’ї, навчального закладу та суспільства. Похибка хоча б однієї зі сторін у цьому єдиному взаємозалежному трикутнику завжди веде до дисбалансу й коливання всіх інших. У результаті все це призводить до певних відхилень у розвитку дитини, які, якщо вчасно їх не виправити, зроблять її емоційно-вразливою до будь-яких критичних ситуацій. враховуючи те, що українському суспільству протягом останніх років довелося зіткнутися віч-на-віч з різноманітними кризовими явищами, обумовленими трансформаційними етапами державотворення, дітям украй важко було залишатися осторонь та оминати негативний вплив оточуючих. Насильство, жорстоке поводження, шкільне цькування – це ті явища, які стали відповіддю на заклопотаність дорослих своїми особистими справами та байдужість до власних дітей.