Наша країна станом на сьогодні ще продовжує шукати свій шлях розвитку, продовжує пошук зовнішньополітичного вектору, і намагається вибудовувати свою стабільність. Нажаль, регулярна зміна влади, а разом із цим і зміна світоглядних позицій – дуже розхитує ситуацію в суспільстві. Така ситуація стала основою для політичних технологій по реалізації плану поділу суспільства на концепти: «свій-чужий», «ти з нами, або проти нас», та інші… Умовним початком використання технології, яка стала, на мою думку, найбільш руйнівною для поділу українського суспільства – відбулася під час президентських виборів 2004 року. Сталося це з ініціативи керівників тіньового виборчого штабу Віктора Януковича – Андрія Клюєва та Володимира Грановського.

В цілому, технологія базувалася на перевіреному століттями успішному концепті: «розділяй та володарюй». Саме тоді в ході передвиборчої кампанії політтехнологи намалювали мапу України з поділом на три сорти і почали ділити суспільство. Окрім кампанії Ющенко-Янукович в 2004 році, цей принцип було використано частково і в кампанії Порошенко-Тимошенко в 2014 році, і зараз знову він використаний в кампанії Зеленський-Порошенко 2019 року. В виборчій кампанії 2019 року президент Петро Порошенко доповнив його, та почав використовувати разом із іншим принципом – «або ти з нами, або проти нас!». Майже кожна його пропозиція подавалася так, що якщо ти патріот – то мусиш підтримувати всі ініціативи, а якщо ти з цим не згоден, або маєш власну точку зору – то ти автоматично стаєш «агентом Кремля», «п’ятою колоною» і зрадником… Це все крок за кроком вело нас до внутрішніх протиріч та протистоянь в суспільстві і викликало у людей відразу і неприйняття.

Якщо подивитися глибше у процеси, які викликають в суспільстві протиріччя та агресію, то варто зазначити, що агресія в первинному вигляді властива кожному біологічному виду. На сьогодні, суспільна агресія – це загальносвітова проблема. До головних причин такого явища варто зарахувати такі процеси як: проблема глобалізації, поступова, але невпинна урбанізація, конфлікт різних соціальних груп, збільшення розриву між прошарками суспільства в рівні матеріального забезпечення, відсутня можливість вертикальної ротації і росту, невпевненість в завтрашньому дні, та багато іншого…

Треба пам’ятати, що перші хвилі суспільної агресії компенсувалися позитивними очікуваннями, але тепер ці очікування є вже очевидно зрадженими. Глибина несправедливості в суспільстві стала просто величезною! Логічно, що через це виникає крайня атомізація суспільства і поділ на велику кількість окремих груп з відстоюванням саме свого варіанту вирішення проблеми. Відсутність уявлення того, що нас чекає, а також складне перехідне суспільство, призводить до того, що людині стає все складніше в таких умовах. Для суспільної орієнтації починається поділ в жорсткій формі на «свій-чужий».
В такому разі можна було би поглянути на досвід країн, що вже пройшли цей шлях, або успішно ведуть боротьбу з проявами агресії в суспільстві. Важлива для нас роль гарного прикладу вимагає орієнтуватись на країни з розвинутою демократією. Але на відміну від нас, в таких країнах є сильний соціальний фундамент – це сильні інституції, які працюють без огляду на прізвища, і опираються на глибокі традиції демократії та міцне громадянське суспільство. На моє переконання, в нашій країні суспільна агресія – це результат незбалансованості головних інститутів в державі.

В Україні вираз демократії відбувається через прояв можливості незгоди, що в підсумку породжує протестні настрої. Глибинна наша проблема ймовірно полягає в низькій соціальній самооцінці великих мас населення в Україні, яке через приховану і відкриту агресію намагається самореалізуватися. Також я вважаю, що рівень конфлікту в суспільстві протилежно пропорційний вихованню індивідів в суспільстві, бо агресія по своїй суті має більш приземлену природу, а рятівна толерантність і терпимість властива лише при високому рівні виховання та освіченості індивіда.

На новітньому етапі це проявляється, наприклад, через суперечки між прихильниками двох кандидатів на виборах, що вже можна вважати громадським конфліктом. Прихильники нового кандидата готові поринути у невизначеність, тільки би змінити існуючий стан речей, та вирватися з системи старих політичних відносин. Прихильники діючої влади прагнуть зберегти хоч якусь існуючу стабільність.

Для того, щоб знизити рівень протестних настроїв та уникнути ворожнечі через вибори президента, потрібно передусім пам'ятати про повагу один до одного. Необхідно поставити собі питання, чи готові ви руйнувати соціальні та сімейні стосунки через розбіжності політичних вподобань? Конфлікт в суспільстві, що виник через вибори, дещо нагадує боротьбу поколінь, коли одне покоління опирається на «добре минуле», а інше прагне змін, та готове до «невизначеного майбутнього».

Така ситуація не є виключенням чи феноменом, а подібний стан речей, в принципі є нормальним. Кожна людина прагне мати право на власну точку зору, і хоче відстояти свій вибір. Але завжди потрібно пам'ятати, що це тимчасовий та штучний поділ суспільства, і в кожного є свої вподобання – як на одяг, музику, харчовий раціон, так і на вибір верховного головнокомандувача!