«Культура – надбудова над природою», – каже доктор політичних наук, завідувач кафедри міжнародних відносин університету культури Інна Костиря. Її робота – це не просто керівництво на високому рівні, скоріше ж – справа усього життя. Інна Костиря змогла на власному прикладі показати усім – стереотипи не працюють! Мудре керівництво, високий рівень поваги до колег та ґрунтовний підхід до роботи зробили Інну Костирю успішним керівником. Про шлях до мрії, українську культуру та справжню жіночу мудрість спеціально для «Ukrainian people».

Призначення на посаду директора Палацу «Україна» було для вас несподiванкою?

Так! Призначення для мене стало справжньою несподіванкою, як і моє відсторонення. Я, чесно кажучи, не знала, що буду директором, але, коли раніше приходила в Палац, у мене завжди виникало відчуття, що для мене це щось рідне. До речі, я перша жінка-директор «України» за багато років. Хіба це не чудово, що коефіцієнт сили жіночого духу, наполегливості та везіння нічим не нижчий за чоловічий! А щодо відсторонення, то політичні рішення в нашій країні приймаються в незалежності від професійних навичок. Але нічого не закінчено, поки не закінчено…

Саме тому реалiзувати себе та свою мрiю, насправдi, можливо незалежно вiд вiку та статтi?

Звичайно, адже куди не глянь – кругом молодь. Так, можливо, ми наб’ємо шишки, будемо помилятися, але ми відкриті для підказок і конструктивної критики! Рішення приймаю я, але уважно до всіх прислухаюся. І найголовніше – я люблю працювати! Цим і живу, працюю з ранку до пізнього вечора, у вихідні майже нічого не змінюється.

Як ви органiзовуєте робочий процес великої команди людей?

Якщо вже відверто, це я тільки з вигляду така мила і чарівна жінка. Насправді ж, в управлінні я людина досить жорстка. Під час роботи мені ніхто не ставить зайвих запитань. Я працювала з політиками та дипломатами, зі студентами, педагогами і професурою, у мене ніколи не було конфліктів і непорозумінь, адже я прямо кажу, чого очікую. Завдання поставлені – і все, пішли працювати, а демагогії і довгих розмов я не сприймаю. Мені потрібен конструктив: що ми робимо, куди рухаємося, що отримуємо. Головне в роботі – це результат.

Тобто ви – суворий керiвник?

Необхідно шукати компроміси. Ніколи не рубаю з плеча, сама намагаюся розібратися в ситуації та оцінювати людей за їхніми професійними якостями. Якщо людина на цій ділянці не справляється, то їй потрібно сказати про це та допомогти знайти іншу роботу.

Цiкавiсть i любов до мистецтва у вас ще з дитинства?

Ще зовсім юною я вела дитячу телевізійну програму на місцевому телебаченні та й взагалі була дуже активною. Їздила на різні фестивалі, закінчила музичну школу, хореографічний ансамбль та театральну студію. Дуже наполегливо займалася особистим розвитком в області культури.

А взагалі, вважаю, що життя повернуло мене в правильному напрямоку. Це справжня доля, адже мистецтво та культура вже стали для мене невід’ємною частиною мого життя. Зараз на одній хвилі зі мною живуть і члени моєї родини! Для них слухати сучасного співака, поп-музику чи класику природно.

Здобувати освiту вам було легко?

Досить легко. Я закінчила режисерський факультет кіно і телебачення та паралельно з навчанням працювала за фахом: то на телебаченні, то долучалася до організації концертів. Загалом, теорія з практикою не розходилися, а потім мене наукова діяльність зацікавила: семінари, конференції. У підсумку захистила дисертацію про політичну культуру.

Ви кандидат полiтичних наук?

Ні, вже доктор політичних наук. Завідую кафедрою міжнародних відносин у рідному університеті культури. В мене дуже потужна кафедра, де працює високопрофесійний колектив. У нас постійно проходять зустрічі із президентами різних країн, відомими політиками, послами та представниками дипломатичних установ. На зустрічах наші високоповажні гості передають студентам свої знання та досвід. Молоде покоління від цього в захваті. Це можна зрозуміти по їхнім дописам і фото у Facebook та Instagram, діти сьогодні занурені в соціальні мережі – це дає їм можливість висвітлювати всі події зі свого студентського життя, а їхні батьки можуть одразу спостерігати за цим. До речі, дружу зі своїми студентами в Instagram та Facebook, намагаюсь бути для них прикладом, наставником та допомогти знайти себе.

Ви працюєте зi студентами, що скажете, там iнше поколiння пiдростає?

Студенти сьогодні майже живуть у соціальних мережах і все, що там знаходиться формує їх картину світу, яка по своїй суті і є мозаїчною. Але варто сказати, що з року в рік студенти змінюються. Знання у них сьогодні фрагментарні, вони перенасичені інформацією, адже глобальна мережа Інтернет утворила такий собі інформаційний смітник. Наше завдання, як викладачів, навчити студента розбиратися в цій інформації, як кажуть, відбирати зерна від плевел. Щоб це було дійсно зовсім інше покоління.

Як окрiм лекцiй проводите час зi студентами? Настанови якiсь даєте?

Молодь постійно в пошуках авторитетів, що є природнім, вони шукають особистостей на яких можна рівнятись та бути схожим. Їхню повагу та прихильність потрібно завойовувати власним прикладом, прагненням до змін та конкретних досягнень. Звісно, я з ними спілкуюсь, але намагаюсь не тільки розмовами, але і власним прикладом виховувати, як то кажуть, розумне, добре і вічне.

Як реалiзовували себе в полiтичнiй галузi?

Працювала у Верховній Раді помічником народного депутата, навчалася в Академії при Президентові України. Мені хотілося дізнатися, як працює державна машина і не шкодую, що впродовж півтора року слухала курс «Політичні науки», потім захищала дисертацію в сфері політичних наук. Вважаю, що політика є частиною культури.

Якi функцiї виконує культура та культурний розвиток?

Вважаю, що виняткова роль культури в житті людини і суспільства розкривається в безлічі функцій, без яких неможливе саме існування людини і суспільства. Головною з них є функція соціалізації, формування і виховання людини. Тільки через культуру людина оволодіває всім накопиченим соціальним досвідом і стає повноправним членом суспільства. Тут особливу роль грають традиції, звичаї, вміння, знання, навички, ритуали, обряди. Культура, при цьому, виступає в якості своєрідної «соціальної спадковості», значення якої анітрохи не менше біологічної спадковості.

На мою думку, другою функцією культури, яка тісно пов’язана з першою, є пізнавальна та інформаційна. Культура здатна накопичувати різноманітні знання, відомості та інформацію про світ і передавати їх від одного покоління до іншого. Всі ж розуміють, що вона виступає, як соціальна і інтелектуальна пам’ять людства. Тут виняткова роль належить системі освіти.

Хто така культурна людина?

Вважаю, що сьогодні основні характеристики культурної людини залишаються тими ж: знання, обсяг і глибина їх повинні бути значними, а вміння – відзначені високою кваліфікацією і майстерністю. До цього треба додати моральне та естетичне виховання, дотримання загальноприйнятих норм поведінки і створення власного «уявного музею», в якому були б присутні кращі твори всього світового мистецтва.

Ви буквально живете своєю роботою! Робота вже перетворилася для вас в хобi?

Так, робота в певній мірі – це моє хобі. Адже я отримую задоволення від того, що роблю.

Вас називають ще й найкрасивiшим молодим чиновником. Як виховали почуття смаку?

Відчуття смаку в мені заклали батьки, тому я завжди знала, що повинна гарно виглядати. Як будь-якій жінці, мені подобається красивий одяг, але не можу сказати, що багато часу приділяю гардеробу.

Люблю одяг вихідного дня, але на роботі змушена ходити в тому одязі, якого вимагає посада. Коли знаєш, що виглядаєш гарно, то і настрій відповідний.

Сьогоднi дуже модно займатися благодiйнiстю, як ви до цього вiдноситесь?

Я не намагаюсь встигати за модою, а тим більше за модою на добрі справи, бо вони тоді перетворюються з добрих на модні, перепрошую за тавтологію. Я вважаю, що усі можливості потрібно використовувати на благо своєї країни і бути корисним там, де ти можеш бути корисним. Звісно, я ходжу на благодійні вечори, та й сама реалізую волонтерські проекти в сфері культури, часто разом зі своїми однодумцями та студентами.

Щось плануєте на найближчий час?

Наразі, разом з моїми колегами та меценатами займаємося реконструкцією та відновленням будинку, де народився легендарний композитор Микола Леонтович, який є автором мелодії Carol of the Bells, «Щедрик». У мільярдів людей з різних куточків земної кулі ця мелодія асоціюється з Різдвом. Він народився в селі Шершні Вінницької області і кожного дня будинок, де Леонтович провів своє дитинство, продовжує руйнуватися. Ми маємо зберегти пам’ять про великого українця та свою культуру для наступних поколінь.

Що ви хотiли б побажати нашим читачам?

Перш за все, звичайно, миру, щоб ситуація в нашій рідній Україні нарешті стабілізувалася, і ми перестали зі страхом чекати новин. Ми всі різні, але те, що ми разом, робить нас сильнішими.