Володимир Дорош:
"Весь мiй час – вiльний,
тому що я постiйно займаюсь
тiльки тим, що люблю!"

Ширм у свiй час сказав: «Успiх супроводжує того, хто повнiстю  самим собою». Саме до таких людей можна вiднести нашого героя Володимира, який встиг зарекомендувати себе у бiзнесi та на великiй сценi, паралельно з цим займаючись благодiйнiстю та даруючи частинку любовi та вiру у себе iншим. Чому так важливо допомагати людям та яка нинiшня роль українського артиста в умовах подiй в зонi АТО, читайте в iнтерв’ю автора i виконавця пiсень Володимира Дороша журналу «Ukrainian People». 

Сцена та бізнес у моєму житті – неподільні поняття, тому що в обох сферах необхідно мати талант. Я у своєму житті дотримуюся думки, що талановита людина має хист до всього, а не тільки до чогось одного. Якщо говорити особисто про мене, то мені надзвичайно близька і сцена, і бізнес. На моєму доленосному шляху вони завжди йшли паралельно: перший виступ відбувся ще у шкільні роки, а перший мільйон заробив у 25 років. Це ніби дві грані мого життя, з якого виключення чогось одного неможливе. Оскільки мені є що сказати як особистості та патріотові, я вирішив презентувати свою творчість на суд широкого загалу. Всю музику і тексти я пишу сам.

Я ще з дитинства мріяв пов’язати своє життя з музикою та співами. У той час, коли мої ровесники проводили свій вільний час на дискотеках та ходили на побачення, я після школи одразу біг додому до свого першого кохання – гітари, та грав по 5-6 годин. Пам’ятаю, що мене неможливо було зупинити. Саме тому мамі доводилося відбирати у мене інструмент, щоби я нарешті вивчив уроки та поїв.  Мій батько був директором місцевого будинку культури, тому я змалечку мав можливість спостерігати за закулісним життям. Зростаючи в цьому середовищі неможливо не відчувати себе артистом та не почати мріяти про велику сцену. Мій творчий шлях почався ще зі школи: перші виступи на сцені, на якій я співав або ж грав на гітарі. А писати пісні почав в армії, де згодом без мене не обходився жоден концерт чи свято. Таким чином, музика стала глибоким коханням мого виступу. 

Весь мій час – вільний, тому що я постійно займаюсь тільки тим, чим хочу та люблю! Якщо говорити про хобі, то вони у мене суто чоловічі –  обожнюю полювання та рибальство. На території моєї резиденції, куди часто приїжджають друзі-артисти, є ставок з рибою. Минулого тижня до мене в гості заїжджав мій колега та хороший друг Петро Чорний.  Ми разом виловили весь мій ставок (сміється). Також зранку люблю їздити верхи на коні. Власне, так, зазвичай, і розпочинаю свій день. Більшу частину часу присвячую репетиціям, отримуючи від цього масу задоволення.

Плани, як завжди, великі. Якщо говорити про найближчі плани, то зараз зі своєю командою плануємо тур зоною АТО, прагнемо зробити серію концертів для військових. Оскільки, на мій погляд, зараз, як ніколи, важливо не тільки популяризувати українське, у тому числі й українську культуру, виконавця і пісню, а й підтримувати тих, хто виконує свій громадянський та військовий обов’язок. Вже в грудні планую закінчити роботу над своїм рок-альбомом «Он умел» та презентувати його широкій аудиторії. Візитівкою альбому буде кліп на однойменну пісню «Он умел», зйомки якого заплановані на найближчий час.
Я, як сольний виконавець, вважаю за потрібне створити студію звукозапису для великих музичних колективів. Оскільки в Україні, на превеликий жаль, таких студій немає, планую зайнятися цим питанням і навесні презентувати таку студію в місті Лубни. Унікальністю цієї студії буде можливість записуватися великим музичним колективам та краща професійна апаратура, якою вона буде обладнана. 

Розум! Без нього важко… (сміється). Але все ж таки найбільшим щастям для людини, без якого неможливо жити, є сім’я! Також для повноцінного щастя мають бути вірні друзі, любляча родина, діти. Це саме ті люди, які розділять і твоє щастя, і твій сум. 
Людина, на мій погляд, щаслива та радісна лише тоді, коли оточена душевним теплом та любов’ю своїх близьких та рідних. Я всім цього  щиро бажаю!

Свідомість українців та наша історія сьогодні зазнає змін. Зараз нашій державі потрібно більше справ і менше «шароварщини», на яку деякі окремі «діячі мистецтв» перетворили нашу козацьку культуру. На превеликий жаль, сьогодні козацькі традиції втрачені назавжди, а козаки залишились тільки в книгах та легендах. Хоча я сам козацького роду, я стверджую, що це так.
Зараз у нас народжується нова культура, більш глибока та емоційна, ніж творчість незрозумілих хлопчиків-красунчиків та дівочих груп з силіконовою «красою», створених для корпоративів та саун. Ми потрохи відходимо від наскрізь комерційного та дешевого за якістю шоу-бізнесу та повертаємось до автентичності, до української ментальності, до головних людських цінностей. За останній рік з’явилось чимало артистів, які співають душею, співають глибокі пісні, без фонограм, справжніх професіоналів та музикантів – і ці тенденції ще набудуть обертів, побачите.

В нашій непростій ситуації зародилася самоідентифікація нації, люди чи не вперше відчули себе українцями та почали пишатись своїм народом та країною. Звичайно, це відобразилось на культурі та творчості. Сьогодні в тренді все українське: мова, вишиванки. Ми відмовились від баскових і кіркорових та прагнемо слухати своє, рідне. І, звісно ж, незмінними залишаються смаки до хорошої музики: більша частина молоді орієнтується на якісний «зарубіжний» комерційний саунд.

Сьогодні тема благодійності задля АТО настільки популярна, що з’явилось чимало шахраїв. Але найгірше те, що ми привернули всю увагу до цієї проблеми і забули про інші біди, які нікуди не зникли. Це діти-сироти, які не мали цього року з чим піти до школи – і ми з моїми колегами проводили акцію та збирали для цих малюків шкільне приладдя. Це тяжко хворі дітки, батьки котрих не мають ні грошей, ані надії на спасіння – і ми проводили благодійні концерти та збирали кошти. Наприклад, нещодавно в Лубнах відбувся грандіозний концерт «Допоможемо Владу разом», куди приїхали мої друзі-артисти: Наталія Бучинська, Марія Яремчук, Василь Попадюк, Петро Чорний, Влада Литовченко, Наталя Шелепницька та інші. Приїхали безкоштовно! Тому що не байдужі, тому що люди…
Повертаюсь до теми АТО… У мене планується серія концертів в зоні АТО для наших хлопців, а цього вересня мені довелось побувати з концертом в Маріуполі на «Червоній Руті». Знаєте, в очах маріупольців я побачив щось таке, що вирішив обов’язково повернутись туди. Ці люди ображені, що їх забули. Я закликаю своїх колег-артистів частіше приїжджати туди з концертами. Багато артистів просто бояться їхати в зону АТО, але я запевняю вас, там не так вже й страшно. Ми повинні приїхати, заспівати і подарувати частину своєї душі мирним жителям і нашим військовим.

Я не люблю хвалитися, але по життю я скромна людина, про мої вчинки можуть сказати ті люди, яким я колись допоміг. Взагалі я намагаюсь допомагати іншим людям, і вважаю, це правильним. Коли у мене є така можливість, я завжди так роблю. Успішна людина просто зобов’язана допомагати іншим, ділитись своїми можливостями.

В першу чергу,  я хочу подякувати журналу «Ukrainian People» за те, що в наш скрутний час ваші журналісти створюють чудові патріотичні проекти та, таким чином, підтримують українську культуру. В наш час преса дуже любить ганятись за сенсаціями та скандалами, а культурне життя залишається на другому чи третьому плані, тому дійсно якісних журналів небагато, на жаль. Хочу побажати вам розвитку, цікавих проектів та багато читачів. А вашим читачам побажаю впевненості в завтрашньому дні та мирного неба над головою!