Головна ідея гендерних квот - істотно збільшити політичне представництво жінок, залучити їх до прийняття політичних рішень і не допустити ізоляції прекрасної половини людства від політичного життя. Завдання системи квот полягає в тому, щоб жінки (а жіноче населення становить щонайменше половину населення в більшості країн світу) займали хоча б «критичну меншість» від 30 до 40% місць, наприклад, у парламенті країни. Квотування забезпечує створення «критичної маси» жінок-політиків, здатних впливати на політичні процеси та політичну культуру в цілому.

«Гендерні пільгові умови» є в більшості країн не тільки Європи, але й всього світу. Як показує практика, вони дійсно працюють і жінок у владних структурах стає все більше і більше, але чи справедливо це? Якщо, наприклад, квота складає 30-50% жінок у списку партії, то це не означає, що туди потраплять кращі, а лише те, що буде зі 100 людей 30-50 жінок. І не важлива їх професійна складова, досвід чи освіта, головне – стать. У моєму баченні, це - абсолютна дискримінація, хоча, як жінка, я завжди буду підтримувати гендерну рівність.

У сучасному світі існують держави, де введення гендерних квот досягло своєї мети. Високий рівень представництва жінок у нижніх палатах Парламенту (30-56,3%) був досягнутий в Скандинавських країнах (Швеція, Фінляндія, Ісландія, Норвегія, Данія), інших країнах Європи (Нідерланди, Бельгія, Іспанія, Німеччина, Сербія, Словенія, Македонія), деяких країнах Латинської Америки (Куба, Нікарагуа, Коста-Ріка, Аргентина, Еквадор, Гайана), країнах Африки (Руанда, Сейшельські острови, Сенегал, Південна Африка, Мозамбік, Ангола, Танзанія, Уганда, Непал, Бурунді).

Це багато в чому пояснюється не тільки вихідними соціальними умовами (наприклад, у країнах Африки вони далеко не ідеальні), а й ефективною роботою жіночого руху з партіями, які першими застосували досвід організації жіночих партійних секцій. Прагнучи розширити свій електорат і заручитися його підтримкою, партії розробляли гендерно орієнтовані програми. Пізніше були організовані жіночі партійні секції, які стали не тільки основними провідниками пропаганди ідеї гендерної рівноправності, але й ефективною школою політичної боротьби для багатьох жінок-політиків.

У Скандинавських країнах активістки партії використовували різні механізми досягнення гендерної рівності, починаючи від розробки рекомендацій щодо впровадження гендерних квот у партіях (Швеція) до обов'язкового введення квот як на внутрішньопартійних виборах, так і на виборах до парламенту (Норвегія).

До другої групи країн з розвиненим гендерним законодавством, де представництво жінок у нижніх палатах парламентів досягає від 15 до 29.9%, належать такі країни: європейські (Португалія, Швейцарія, Австрія, Франція, Люксембург, Ліхтенштейн, Хорватія, Польща, Латвія, Великобританія, Чехія, Італія), північноамериканські (Канада, США).

В Україні вже понад десять років тому набув чинності Закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Закон визначає напрями державної гендерної політики, запроваджує гендерну експертизу, забороняє дискримінацію за ознакою статі та визначає механізми забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків і жінок. Фактично цей закон є основним інструментом регулювання гендерних відносин в Україні. Однак він передбачає необхідність представництва жінок і чоловіків без зазначення будь-яких механізмів досягнення цього, зокрема квот.

У 2015 р. в Україні вперше було ухвалено Закон «Про місцеві вибори», який передбачає застосування гендерних квот. У статті 4 цього закону зазначається: «Представництво осіб однієї статі у виборчих списках кандидатів у депутати місцевих рад у багатомандатних виборчих округах має становити не менше 30 відсотків загальної кількості кандидатів у виборчому списку». Вказана стаття цього закону мала б бути обов’язковою для виконання, однак насправді не було запроваджено механізму, за допомогою якого партії могли б бути покарані за її невиконання. У роз’ясненні Центральної виборчої комісії України від 23 вересня 2015 р. зазначено, що недотримання гендерної квоти не є причиною для відмови в реєстрації списку партії. Сьогодні відбувається обговорення та прийняття Виборчого кодексу України, який може революційно змінити положення українського законодавства у сфері жіночого квотування. Тепер не менше двох осіб в кожній п’ятірці списку мусять бути представниками однієї статі. За невиконання норми передбачені санкції – відмова ЦВК реєструвати партійний список.

Забезпечення рівності чоловіків та жінок – це благородна мета та питання, яке взагалі не повинно виникати в суспільстві. Ключовим фактором при формуванні виборчого списку, обійманні державних чи бізнесових посад повинна відігравати не стать, а професійний рівень.

Поряд з терміном «дискримінація», який уособлює негативні аспекти суспільства, існує інше поняття - «позитивна дискримінація». Позитивна дискримінація – це політика чи принцип, що означає надання переваг при працевлаштуванні, просуванні по службі, здобутті освіти, а також при висуванні до виборних органів влади представникам груп, що традиційно дискримінуються за ознакою статі, раси, національності, наприклад, у США «позитивна дискримінація» застосовується до чорношкірого населення.

Гендерні квоти – це також приклад позитивної дискримінації, але слово «позитивна» не відкидає слова «дискримінація». Чоловіки та жінки апріорі не є рівними, адже фізіологічно це є неможливо, однак у професійній сфері така рівність існує та повинна бути забезпечена. Хочу запитати, чи таке забезпечення можливе виключно через якість «пільги»? Хіба жінки самі не зможуть досягати найвищих результатів без допомоги відсоткової складової? Жінки мають розуміти, що вони знаходяться на своєму місці через професійні «скілзи», досвід, а не через те, що держава зобов’язує їх брати. На моє переконання, такі квоти, по-перше, запроваджують нову дискримінацію для чоловіків і, можливо, через 100 років наші діти стануть свідками «чоловічих квот», а по-друге – принижують жінок, говорячи їм, що без квот вони нічого самі не досягнуть. У моєму житті жодних квот ніколи не було, і я знала, що, тільки працюючи, зможу досягти результатів. Прем’єр - Міністр Канади Джастін Трюдо на Всесвітньому економічному форумі в Давосі сказав: «Ми не повинні боятися слова «фемініст» - і чоловікам, і жінкам варто використовувати його щодо себе в будь-який момент».