1991 рік. Початок України

Радянський Союз впав. Росія більше не могла стримувати інших членів союзу (а на ділі - заручників тоталітарної імперії з чітко вираженим центром) у своїй клітці. Катастрофічне економічне відставання держави з величезними ресурсами, територією та дешевою робочою силою далось в знаки. Позначились і безглузда війна в Афганістані, і жахіття Чорнобиля. На додачу до усього виявилось, що «страна советов» відстає від своїх суперників ще й культурно. Радянська молодь надавала перевагу творчості «загниваючих капіталістів». А на Заході (та й на Сході теж) платівки із записами Пугачової та Кобзона крутились хіба що у родинах емігрантів. Та й то далеко не всіх.
Ще 16 липня 1990 року Верховна Рада УPCP прийняла Документ про проголошення державного суверенітету України. На Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року 90,32% проголосували за незалежність України. Тобто за вихід із складу Радянського Союзу. У референдумі взяли участь 31 891 742 особи, тобто 84,18% населення тогочасної України.
Акт проголошення незалежності України був ухвалений позачерговою сесією Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року, яким проголошено Незалежність України та створення самостійної української держави – України. За два дні до того у Москві стався путч. Реакційні сили будь що хотіли утримати до купи гниючого монстра СРСР. Як ми знаємо, не вийшло. Спостерігалась певна ейфорія. Здавалося, що ще трохи, - і житимемо як у розвинених країнах світу. Та ще й у власній державі.

1992 рік. Життя після...

Україна займається нагальними справами. Встановлюються дипломатичні стосунки з США та Росією. На зміну рублю приходить багатостраждальний у майбутньому український карбованець (купон). Інфляція галопує. Вже за півроку - 2000%. Прем’єром стає Леонід Кучма. Дніпропетровський політичний «клан» витісняє потроху інших. Тоді ж почався конфлікт між українською владою та Кримом. Але сепаратистські настрої розбились об рішучість тогочасної влади. У Києві дали чітко зрозуміти - у випадку чого застосують силу. Співвідношення сил між арміями України та Росії на той час було зовсім іншим. Навіть у прямому конфлікті українці могли б не те що потріпати армію РФ, а й мали усі шанси на тотальну перемогу.
А ще у 1992 році було затверджено (щоправда, частково) державну символіку України: малий Герб, Прапор та Гімн. Щоправда, поки що без слів.

1993 рік. Холодний душ

Інфляція продовжує обезцінювати карбованець. «Шокова терапія» та відсутність контролю за ціноутворенням при відсутності конкуренції штовхає реалізаторів на накручування цін. Лібералізація цін в умовах відсутності конкуренції в тому ж році призвела до вибухового зростання цін на усі товари. Впевнено набирав обертів кримінал. У Криму та на сході України відбувалася справжня вакханалія. Інші частини держави теж потерпали. Розірвані економічні зв'язки; заводи, що стали раптом непотрібними (причому цілком реально), різали на метал. Люди втрачали роботу, бюджет - надходження. Почались вимкнення електроенергії. Часом світла не було фактично по півдня. Шахраї усіх мастей та видів взялися видурювати гроші. А іноді й душу. Жахлива секта «Біле Братство» та інші, схожі на неї, відкрито діяли в Україні. Їм майже ніхто не заважав. А патріотів, що вже тоді усвідомлювали неминучість війни з Росією у майбутньому, утискали. Добровольців, що билися на боці Грузії та Молдови у їх конфліктах з Росією, - делегалізували.

1994 рік. Холодний душ стає крижаним

Жахливий рік для вітчизняної економіки. Інфляція у 398%, черги за продуктами, кримінал, тотальне зубожіння, корупція... На цьому тлі Україна «відмовляється» від ядерної зброї. Можна довго сперечатися, чи був це вірний крок. Усі міжнародні гарантії виявились нічого не варті, Україна перестала бути ядерною державою. Леонід Кучма стає президентом. Корупційні схеми приходять на зміну банальному розкраданню радянського зразка. Пройшла ще одна невдала спроба росіян через своїх агентів впливу вирвати з України Крим політичним шляхом.

1995 рік. Крижаний душ триває

Не дивлячись на певну стабілізацію, було важко. Інфляція продовжувала шматувати беззахисний карбованець. Бандитизм упевнено крокував країною. А вбивства на вулицях вже нікого не дивували. Разом з тим, Україна вперше запустила власний навколоземний супутник. Починається приватизація. Гинуть десятки банків, підприємств та трастів. Затримуються зарплати та пенсії. Але все ж видно - криза уповільнила свій маховик.

1996 рік. Гривня

На вулиці все ще 90-ті. Романтикою тих часів міг захоплюватися лише той, хто тоді не жив, або був малою дитиною. Або ж просто забув ті часи.
Протягом вересня 1996 року в Україні була проведена грошова реформа. В обіг введено національну валюту України гривню та її соту частку - копійку. 1 гривня дорівнювала 100 000 карбованців. Початковий курс відносно USD - 1,7. Зараз це здається чимось нереальним.
Інша надважлива подія - поява Конституції. Депутати затверджують її глухої ночі. Верховна рада наповнюється аплодисментами та радісними вигуками.
У цьому ж році почалась війна з Росією. Тоді ще «нафтова». Україна хотіла отримати більше зиску за транзит чорного золота. Справу завершили компромісом.

1997-2000 роки. Період повільного зростання та скандалів

Дніпропетровське політичне угрупування впевнено «рулило» у Києві. Корупція процвітала. Упевнено заявила про себе Юлія Тимошенко. А тодішній прем’єр Павло Лазаренко «погорів» на розкраданні 450 млн. USD. У цей же період піднімають голову донецькі кримінальні клани. Вони вже окріпли настілки, що замислюються над тим, щоб отримати реальну владу. Ролі звичайних бандитів їм вже замало. Та поки що вони підтримують на виборах провладні партії та мажоритарників, за що отримують непогані преференції від Банкової, та поширюють свій бізнес та вплив Україною. 25 березня 1999 року один з претендентів на пост глави держави голова «Народного Руху» В’ячеслав Чорновіл загинув у автокатастрофі на шосе під Борисполем. Дуже вчасно для тодішнього президента Л. Кучми. Чорновіл був єдиним, хто міг скласти йому конкуренцію на тогорічних виборах. І єдиним, хто не хотів «грати за корупційними правилами».
З позитивів слід згадати введення Єдиного Податку - це значно спростило ведення бізнесу.
Також у 2000 році почалися акції «Україна без Кучми». А у вересні було вбито опозиційного журналіста Г. Гонгадзе. Спалахнув так званий «касетний скандал». На опублікованих плівках людина, голосом схожа на президента Кучму, віддавала наказ ліквідувати репортера.

2001 рік. Загострення політичної боротьби

На початку року було заарештовано екс-прем’єрку України Юлію Тимошенко за звинуваченнями в ухилянні від сплати податків та контрабанду валюти. Відбувалося це на фоні продовження акції «Україна без Кучми», що вже у березні перетворилася на сутички протестуючих з поліцією. Тимошенко наприкінці цього ж місяця відпустили. А вже за місяць було розпущено уряд В. Ющенка. Саме тоді почалось політичне протистояння між групою Кучми та Ющенком. У 2001 році Україну відвідав Папа Римський Іоанн Павло ІІ. Це викликало невдоволення УПЦ Московського Патріархату, його прихожани навіть влаштували невеличку акцію протесту у Києві. Також пройшов Всеукраїнський перепис населення – на 2001 рік нас 48 мільйонів.

2002 рік. Непомітний наступ Росії

На парламентських виборах прогнозовано перемагає КПУ і прогнозовано не отримує більшості. Спікером ради стає В. Литвин. А прем’єром – В. Янукович. Насправді це переломний момент. Донецьке угрупування набралось сил, та вже відкрито претендує на владу в Україні. Відомо, що й сам Кучма недолюблював Януковича. Та люди з кримінальним минулим мали підтримку не лише всередині України, але й за її межами. Існує думка, що саме тоді, після перемоги у Другій Чеченській війні, російський Президент В. Путін починав підбиратися до України. І він зробив ставку на криміналізовані групи російськомовного Донбасу. Також цей рік запам’ятався трагічною катастрофою на авіашоу у Скнилові. Загалом в Україні відбувалося повільне економічне зростання.

2003 рік. Конфлікт через о. Тузла

У 2003 році стався дипломатичний конфлікт через о. Тузла, що знаходиться у Керченській протоці. Росія почала там незаконне будівництво дамби. Україна відповіла нотою протесту та військовими навчаннями у Криму. Справу залагодили миром. Також було проведено політичну реформу. У президента (Кучми) ставало менше повноважень, у прем’єра (Януковича) – більше. Цього ж року затверджено текст Державного Гімну.

2004 рік. Помаранчева революція

Не дивлячись на рекордне зростання ВВП (12,7%), українці все ще незадоволені Л. Кучмою. А російська креатура В. Янукович, що мав стати президентом з мовчазної згоди тодішнього гаранта, відлякував багатьох своїм кримінальним минулим та відвертою орієнтацією на «східного сусіда». У другому турі президентських виборів зійшлись В. Янукович та опозиціонер В. Ющенко, якого раніше намагалися отруїти. Дякуючи масовим фальсифікаціям, ЦВК визнало переможцем Януковича. Масові протести захлеснули Україну. Почався Перший Майдан. Не дивлячись на вже готовий наказ силового розгону мирних акцій від тодішнього командування Внутрішніх військ, кровопролиття не сталося. СБУ повідомило, що військові відмовляться виконувати наказ. Разом з тим, у РФ починається антиукраїнська інформаційна кампанія. Тоді ж починаються перші сепаратистські виступи на сході. 26 грудня, після повторного голосування, перемогу отримує Віктор Ющенко.

2005-2009 роки. «Помаранчева доба»

«Помаранчеву добу» можна сміливо розбити на два періоди: до Глобальної фінансової кризи та після.

До кризи…

23 січня 2005 року Віктор Ющенко прийняв присягу Президента України. Згодом Юлію Тимошенко призначено Прем’єр-міністром, а Петра Порошенка - головою РНБО. Майже одразу між колишніми союзниками з «помаранчевого табору» почались конфлікти. І вже у вересні її уряд було відправлено у відставку. Політичні чвари тривали й далі. На початку 2006 року уряд знову було розпущено. А вибори, що пройшли наприкінці березня, привели до перемоги у ВР «Партію Регіонів». Вже у серпні новим головою уряду став В. Янукович. 2007 рік запам’ятався поверненням Юлії Тимошенко у прем’єрське крісло після дострокових парламентських виборів, де більшість отримали «помаранчеві» та їх союзники. У Росії ледь не відкрито заговорили про можливість нападу на Україну. Тихенько та непомітно, за підтримки «регіоналів», у 2005 році було створено ДНР. Поки ще не терористичне утворення колаборантів та зрадників, лише громадську організацію. З тим самим прапором, яким зараз користуються терористи. І майже з тою ж «програмою дій».
Не дивлячись на політичні чвари, зростала економіка, розвивалося культурне життя. Людям стало дихати вільніше. Так тривало до 2008 року.

Після кризи…

У 2008 році почалась Глобальна фінансова криза. Якщо раніше українська економіка зростала в унісон з іншими, то й падати вони починали разом. Сама криза прийшла до нас восени.

У вересні-жовтні 2008 року криза дісталася України. Інфляція, стрибок цін, затримки зарплат, закриття підприємств, банкрутство банків… Влада намагалася якщо не зупинити, то хоча б пом’якшити наслідки кризи. Було видано понад півтори сотні антикризових документів. Та вони не допомогли. Українська економіка виявилась не достатньо модернізованою та стійкою.
2009 рік почався для України з наступного витка «газової війни» з Росією. Там бачили: Україна вислизає із сфери впливу РФ. Результатом стала угода, яку з росіянами підписала Ю. Тимошенко. Ціна на блакитне паливо зросла. Чи це було ціною України за спробу вирватися із лап Москви, чи то дійсно «леді Ю» вирішила підзаробити, - достеменно не відомо.
2010 рік. Реванш «регіоналів»

Найвизначніша подія для України у 2010 році – Президентські вибори. У них перемогу отримав В. Янукович. Але до цього чинний гарант Конституції встиг залишити проросійському заступнику декілька ідеологічних «подарунків». Злочини радянської влади було визнано на законодавчому рівні. Діячам УПА Степану Бандері та Роману Шухевичу було надано звання Героя України.

Новий президент одразу взявся до «справи». Було заарештовано чотирьох міністрів колишнього уряду та одного заступника міністра. Були пред’явлені обвинувачення у корупції і Ю. Тимошенко.Той же парламент змінив конституцію та надав новому президенту фантастичні повноваження. Постійно заявляючи про необхідність євроінтеграції, він відмінив курс на зближення з НАТО та ЄС. Договір про продовження перебування Чорноморського флоту було продовжено до 2042 року з можливою пролонгацією. Переможцем на місцевих виборах стала Партія Регіонів із символічними 66.66%.

2011-2012 роки. Введення другої державно мови

У 2011-2012 роках все продовжувалось у тому ж напрямку. Зближення з Росією і насичення останньою агентами свого впливу українських силових та правоохоронних структур. Грядуть зміни й на культурному фронті: введення другої державної мови (російської, «як не дивно»), переписування підручників історії тощо.

2013 рік. Початок кінця Партії Регіонів. Початок Майдану

Однією з ключових подій року стало зґвалтування жительки села Врадіївка Ірини Крашкової. Його вчинила група з трьох осіб, двоє з яких були місцевими міліціонерами. Їх одразу відпустили. Почались масові акції протесту на території усієї України. У самій Врадіївці мітингарі штурмували місцевий відділок поліції.
У листопаді мало відбутися підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, яке тодішня влада просто відмінила. Є логічна цьому версія: Янукович з самого початку не мав наміру підписувати документ. Це не було потрібно ні йому, ні його московським кураторам.
А першого грудня 2013 року «Беркут» вчинив масове побиття студентів-мітингарів, що протестували проти цього рішення. Наступного дня Україна вибухнула. Почався Майдан.

Майдан

Після побиття мирної демонстрації тодішня влада, здавалося, придушила спротив. Та несподівано українці повстали. Мирні протести перетворились на відкриті зіткнення з підконтрольними злочинній владі «правоохоронцями» та найманими бандитами без погонів, що були організовані у «Антимайдан».
Антиконституційні «Закони 16 січня», прийняті Верховною Радою та підписані Президентом, фактично прирівняли учасників Майдану до екстремістів. А 19 січня сталася спроба штурму кордонів міліції «Правим сектором».
Вже за три дні, на День Соборності України, було вбито перших протестувальників.
Протистояння з силовиками та «тітушками» досягло свого апогею у період з 18 по 20 лютого. У ході цих подій і з’явилася «Небесна Сотня». Захоплення мітингувальниками ОДА відбулося у 10 областях України. В регіонах теж відбувалися сутички з силовиками, але в більшій мірі - «тітушками». У східних областях України їх підсилювали загони російських бандитів. У Харкові, наприклад, їх відкрито підтримала місцева влада.
Результат цих подій нам відомий. Віктор Янукович втік («несподівано») до Росії. Саме тоді почались перші страшилки «про зверства бЕндеровцев» та про «американских наёмников на стороне Майдана».
Не дивлячись на те, що Януковичу вдалось втекти, а на Майдані загинуло понад 100 патріотів, в Україні панувала певна ейфорія. Та найважчі випробування чекали на Україну попереду.

2014-2017 роки. Війна за Україну.

27 лютого 2014 року почалось захоплення Росією Криму. Уночі спецпризначенці РФ захопили Верховну раду автономії. Під їх примусом частина місцевих депутатів прийняла рішення про проведення референдуму «за розширення автономії». Насправді – за приєднання Автономної Республіки до РФ. Спираючись на місцевий криміналітет та колаборантів, 16 березня було проведено «референдум». І вже 18 березня Крим «увійшов до складу Російської Федерації». Так мала місце банальна анексія, тобто загарбання чужої території.
Вже 7 квітня у Донецьку було проголошено «Донецьку Народну Республіку» («ДНР»), а за 20 днів її луганський аналог – «ЛНР». Подібна доля могла спіткати й Харків – місцеву ОДА теж було захоплено. Але ситуацію вирішив спецзагін «Ягуар» - нова українська влада все ж почала реагувати належним чином на події. А 14 квітня було оголошено про початок масштабної антитерористичної операції (АТО) на сході України.
Ще однією точкою ризику була Одеса. Але там з проросійськими виступами впорались самі одесити за участі фанатів Харківського ФК «Металіст».

Петро Порошенко при владі

26 травня 2014 року Петра Порошенка було обрано Президентом України.
ЗСУ, частини новоствореної Національної Гвардії та добровольчі підрозділи звільняли один населений пункт за іншим. Так тривало до Ілловайської катастрофи 29 серпня. Російські війська, що несподівано надійшли до цього містечка, вбили, за різними даними, біля 1000 українських бійців.
Потім були дуже неоднозначні «Мінські домовленості», криваві бої за Дебальцеве, героїчна оборона Донецького аеропорту та перехід до позиційної війни, що триває й досі. Окремо слід згадати збитий над Донбасом пасажирський літак МН 17 системою ПВО «Бук» з території, підконтрольної проросійським силам, 17 червня 2014 року. Загинуло 248 чоловік.
Все ж, Україна підписала угоди про Асоціацію та безвізовий режим з ЄС. Пройшла реформа МВС, в Україні з’явилася боєздатна армія, українці показали дива хоробрості не лише як бійці на фронті, але й як волонтери. Останні роки нашої Незалежності були більш насиченими на події, ніж усі попередні. При цьому найстрашніші. І найуспішніші. Не дивлячись на увесь жах війни та економічні потрясіння, ми довели, що є нацією, є народом. Стерлися навіяні російською пропагандою міфи, а їх творцям не вдалось здійснити головної мети – знову загарбати всю Україну.

2018 рік. Фінал «Ліги Чемпіонів» та введення воєнного стану

У травні столиця України стає епіцентром футбольного життя всієї Європи. 26 травня на НСК "Олімпійський" відбувся фінал Ліги Чемпіонів - найпрестижнішого європейського клубного турніру з футболу. Десятки тисяч футбольних фанатів з різних країн світу, фан-зони, іноземні делегації футбольних і не тільки чиновників - саме цим жив Київ останні вихідні травня.
У кінці року в Україні вводиться режим воєнного стану. Вперше в історії він почав діяти в десяти регіонах України з 14:00 26 листопада. При цьому документи, які регламентують це, були підписані й опубліковані пізніше. Причина введення ВП - різка ескалація конфлікту в районі Керченської затоки. Драматичні події в районі Керченської протоки і спорудженого Росією моста через нього, які багато хто називає "Азовським кризою" і спровокували ці великі зміни в житті країни. В результаті воєнний стан поширився на Вінницьку, Донецьку, Запорізьку, Луганську, Миколаївську, Одеську, Сумську, Чернігівську, Харківську та Херсонську області.

2019 рік. Президентом стає Володимир Зеленський

2019 рік став для Україні роком, коли старе ламається та будується нове. Президентом країни стає відомий шоумен, сценарист, продюсер, актор та режисер Володимир Зеленський. Вперше українці об’єднались та проголосували 75% за одного кандидата. Але, разом з цим об’єднанням, в Україні поширюється таке поняття, як політичний булінг, яке ввели соціологи та політологи. Суспільство поділилось на дві частини: перша (75%) – виступила за Зеленьского, друга (25%) – за Порошенко. Такий розподіл ніби оголив справжнє обличчя українців, показавши, що нашим людям поки що невідоме таке поняття, як толерантність. Агресія, булінг, неприйняття змін, сварки – все це стало провідником весни 2019 року.
Так чи інакше, волею більшості, 20 травня Володимир Зеленський дає Присягу на вірність на інавгурації Президента та одразу ж переходить до дій. У своїй інавгураційній промові Зеленський оголосив про розпуск Верховної ради і призвав членів уряду «звільнити свої місця для тих, хто буде думати про наступні покоління, а не про наступні вибори». 21 травня, Президент Зеленський розпустив діючу Верховну раду України і призначив позачергові парламентські вибори на 21 липня.
Оновлення облич Парламенту та Президента дає надію на зміни. Зараз залишається чекати на результати.

Однозначно Україна підходить до свого 28-річчя оновленою. Ми пережили багато подій, які в останні п’ять років були дуже виснажливими та трагічнішими, але вони зробили нас сильнішими. Надія на краще майбутнє та дійсно позитивні зміни є!