Марина Кінах відверто визнала: «українцям не стало жити краще у 2017 році». Триває війна на сході; економічні проблеми та недовіра до влади – основні проблеми року, що минає. Інша вагома проблема – демографічні показники України. Продовжується відтік населення, зменшується народжуваність, збільшується смертність. Але є й позитивні тенденції. Активізувалися громадські рухи, з’являються нові громадські організації, розвивається волонтерський рух. Натомість відсутня єдина програма для ветеранів АТО та вимушених переселенців. Переважна більшість подібних програм – прерогатива все тих же волонтерів. Саме з активізацією суспільства Марина пов’язує майбутні позитивні зміни. Разом з тим вона наводить приклади байдужості великої частини нашого суспільства, а також відсутності уваги до волонтерського руху з боку ЗМІ. «У нас немає незалежних ЗМІ», - резюмує Марина Кінах.

Директор «Українського Дому» Юрій Стельмащук запропонував подивитися на проблеми з іншого боку. Він вважає, що нормальному розвитку України заважають саме світоглядні аспекти. Юрій озвучив популярний нині погляд: Україна стала незалежною державою саме у 2014 році (після Революції Гідності). Він справедливо визнав, що однією з передумов подій на сході України стала часткова підтримка місцевим населенням російського світогляду. Але все ж велика частка українців Донбасу попри все обрала Україну. Юрій Стельмащук закликав державу звертати на них особливу увагу. Він вважає, що зараз не на часі шукати винних, але потрібно бути сильними. Зокрема це стосується громадянського суспільства та всіх тих небайдужих людей, що зібралися за круглим столом. Бо лише за сильними та дієвими лідерами йдуть люди. Юрій Стельмащук відзначив необхідність реформ та визначну роль українців у вирішенні власної долі. Однак він визнав, що на даному етапі Україні необхідні міжнародні кредити. До «мовного» питання у Юрія чіткий та зрозумілий підхід: кожен має право розмовляти зручною йому мовою, однак державний статус повинна мати лише українська.

Ірина Сазонова – куратор табору для дітей-переселенців «Лісова застава». Не дивно, що тема дітей, вимушених покинути свої домівки унаслідок російської агресії, стала лейтмотивом її виступу. Сама Ірина проти використання виразу «діти-переселенці». На противагу йому використовує термін «діти, що постраждали у наслідок бойових дій». Особливу увагу вона звернула на необхідність психологічної допомоги таким дітям, бо якщо не допомогти їм зараз, наслідки психологічних травм можуть виявити себе в дорослому житті. Ірина наголошує, що багато батьків бояться психологів (звісно, дарма), і закликає усіх волонтерів проводити просвітницьку роботу з цього приводу.

Інший знаний волонтер Оксана Лазебник, відома також як Ксюша Київська, теж підняла тему допомоги дітям. Вона навела приклади жахливого існування дітей героїв АТО, що залишилися без батьківської опіки та піклування. Відповідальність за такий стан речей вона справедливо покладає на державу. Подібна ситуація відбувається зараз і з іншими дітьми із соціально незахищених верств населення. Відому волонтерку обурює жалюгідна соціальна допомога дітям з інвалідністю, - наприклад, 1764 гривні на дитину з ДЦП. Оксана вказала, що цих грошей не вистачить навіть на банальні необхідні речі. Продовжуючи тему психологічної допомоги, вона наголосила: діти ветеранів АТО, як загиблих, так і живих героїв, теж потребують психологічної підтримки. Дається взнаки їх тривала розлука з батьком та постійні переживання за його життя.    

Наталія Ковалко, правозахисник, психолог та громадський діяч, теж не оминула увагою долю українських дітей, що постраждали у наслідок бойових дій. Вона мріє, щоб права дитини в Україні були не лише декларованими, а й насправді дієвими. Такими, якими діти змогли б скористатися у реальному житті, а не на папері. Вона нагадала, що лише через три роки після початку війни на сході держава згадала про 38 статтю «Конвенції про права дитини». Її сенс простий – держава, на території якої ведуться бойові дії, має усіляко захищати права дітей. Та лише у січні 2016 року в українське законодавство було інтегровано поняття «діти, що постраждали від ведення бойових дій». Це не лише діти, що отримали фізичну чи матеріальну шкоду, але й ті, кому війна спричинила будь-які страждання. Психологічні – включно. Та лише після парламентських слухань, у квітні 2017 року, у дітей з’явилася реальна можливість отримати відповідний статус. З одного боку, це був прорив, з іншого - законопроект мав багато недоліків, був технічно недолугий, як відмічали волонтери. Про це волонтерська група написала у листі до Кабміну, та й факти говорять самі за себе: станом на жовтень 2017 року лише дві (!) дитини отримали статус «постраждалих у наслідок ведення бойових дій та збройного конфлікту». Наталія Ковалко вважає, що дана ситуація є ганебною для України: маючи відповідну ініціативу, законодавство, спеціалістів, наша влада не змогла створити якісний правовий інструмент. Нагадавши нещодавні події навколо НАБУ та загальний рівень захисту прав людини в Україні, Наталія визнала: наші державні структури не діють належним чином.

Алла Мартинюк, відома українська співачка, акторка, та красуня-волонтер (позивний «Бріджит»), змінила тему круглого столу. Алла з перших днів війни спеціалізується саме на допомозі нашим захисникам на сході. Постійний гість гарячих точок України визнала: на жаль, волонтерський рух дещо збавив свої оберти. А ситуація із забезпеченням війська у 2017 році нагадала їй 2014 рік. Військовим не вистачає матеріалів для утеплення та укріплення позицій, форми нестандартних розмірів, автомобілів, генераторів та навіть спеціальної військової форми для розвідників типу «горка». Та є й позитивні зміни – наприклад, створений разом з військовими «Центр дозабезпечення АТО». Інший важливий момент – значне покращення сухпаю. Однак волонтерка вважає, що якби вище керівництво не заважало, то волонтерські організації та військові могли б зробити все навіть краще. Дивує й нерівномірний розподіл постачання між різними бойовими підрозділами. Але основна проблема у тім, що українським бійцям не дають робити того, заради чого вони пішли до війська - воювати та звільняти наші території. Попри це, серед них велика кількість справжніх воїнів. Алла теж не змогла оминути «дитячу» тему. Не дивлячись на прямі звернення до Президента України, волонтери самотужки забезпечували лікування дівчинки-інваліда з прифронтової зони. Незважаючи на це все, Алла переконана: українці зможуть подолати всі труднощі.

Наступний спікер теж вже звикла до військового однострою. Олена Мосійчук - справжній народний герой України. Вона пройшла не одну гарячу точку на сході. Складнощі із захистом прав дітей, що постраждали у наслідок війни, та й самих бійців, Олена вбачає у самому юридичному формулюванні терміну «АТО». «Військові, повертаючись з війни, отримують посвідчення УБД, але не ветерана війни. Та ж проблема і з дітьми». Олена нарікає на погану якість нової форми: «якщо стара форма горіла за 47 секунд, то нова - за 27». Особливо важко знайти взуття та форму для дівчат-військових. Жахлива і якість термобілизни. Через відсутність автомобілів поранених доводиться тягти десятки кілометрів. Схожа ситуація і з польовими аптечками. Зовні вони нагадують зразки НАТО, проте «начинка» залишилась майже радянською. Також Олена Мосійчук звинувачує місію ОБСЄ, «що на 80% складається з громадян РФ». Через це їхня статистика постраждалих дітей, особливо на окупованих територіях, значно занижена.

Психолог, психотерапевт та експерт багатьох телевізійних телепередач Олена Рихальська підійшла до проблем круглого столу з професійної точки зору. «Я - когнітивний психолог. Звикла усе систематизувати. Тому я буду говорити не про емоції, а про те, що потрібно зробити». Олена визнала, що наразі наше суспільство навряд чи може вирішити хоча б половину соціальних проблем. Вона стверджує, що усім небайдужим людям потрібно гуртуватися, тільки тоді у них буде сила. Тільки сили боїться наша «система». Наприклад, вважає Олена, можна створити силами волонтерів масштабну реабілітаційну програму для дітей, постраждалих від війни. Інша проблема – психологічна допомога нашим бійцям. Навіть маючи 25-річний стаж психолога, вона має сумнів, що військові зможуть сприйняти її серйозно. Для них потрібна зовсім інша програма. Причому допомога їм потрібна як на фронті, так і під час соціалізації після війни. У будь-якому випадку потрібна систематичність.

Відомий політолог Олександра Решмеділова зауважила, що в Україні немає поваги до закону. І проблема не в тому, що «наші політики не мають належної освіти та підготовки». Вона закликає відмовитись від спокуси «знищення держави», але навчитися знаходити діалог з державою. Посередниками між владою та народом вона бачить волонтерів та громадських діячів. Разом з тим, політолог вважає, що діяти - потрібно, причому постійно. Не дивлячись на слова попередніх спікерів, що напряму взаємодіють з військовими, вона вважає, «що поганий мир краще хорошої війни». Щодо інформаційної політики, то Олександра вважає: взаємодіяти зі ЗМІ можна і потрібно, докладаючи для цього максимум зусиль.

Руслан Бахтиєв, керівник студії соціальних технологій «Garnet», кандидат політичних наук, в першу чергу подякував модератора та організатора зустрічі Тетяну Петракову за її позицію та діяльність. Він вважає, що розмови про те, що «суспільство зачерствіло, а держава нічого не робить», не зможуть зарадити вирішенню проблем. Його основний меседж: потрібно консолідуватися і діяти. Потрібно діяти стратегічно, плануючи свої дії хоча б на декілька років уперед. Він не вважає, що розокремлені волонтерські організації зможуть глобально змінити стан речей у нашому війську. Та ж ситуація і з переселенцями. Щоб це все змінити, потрібно «оволодіти політичними інструментами». Це потрібно робити і переселенцям, і воїнам АТО. Останнім не потрібно повторювати помилки «афганців», перетворюючись на силу, яку використовують політики. А партія, створена із громадських діячів, ветеранів АТО, волонтерів та переселенців, може стати «партією цінностей», що може отримати підтримку від населення. Не дивлячись на гіркий досвід деяких волонтерів, що розчарувалися у політичних партіях, Руслан  Бахтиєв вважає: треба створювати власну політичну силу.

Наступним слово взяв Герой України Володимир Жемчугов. Цей український воїн брав участь у понад 30 спецопераціях російсько-української війни. Він підірвав гранату, коли ворог хотів взяти його у полон. Володимир вижив, хоч і отримав значні пошкодження, і потрапив до полону. Але згодом повернувся додому через «обмін заручниками». «Навіть втративши руки, я намагаюсь бути корисним Україні… Я - людина системного мислення, і розумію, що волонтери не можуть тягти на собі все. А державна машина дуже неповоротка». Герой України вважає, що не потрібно «винаходити велосипед», а треба «просто тупо скопіювати успішний досвід інших держав, не витрачаючи сили та ресурси». Щодо проблеми АТОвців та переселенців, він закликає використати досвід Грузії. Як деякі з попередніх спікерів, Володимир наголосив, що небайдужим людям потрібно йти в політику. Проте нагадав, що багато українців «продають свої голоси на виборах за гречку», і що пустими розмовами неможливо чогось досягти. Його підтримали деякі інші присутні.

Тетяна Репеде, віце-президент благодійного фонду «Здорове дитинство без меж», нагадала одне з основних гасел заходу – «зміни починаються з нас». БФ, у якому працює Тетяна, опікується дітьми вже 14 років. Вона прокоментувала дії більшості українських ЗМІ: «вони не їдуть туди, де немає скандалу». Також вона вважає, що Україну «розірвано», тому, вкладаючи патріотизм та віру в українських дітей, ми зможемо забезпечити Україні гідне майбутнє. Благодійниця навела приклад: дітей-сиріт, дітей, що постраждали від російської агресії, та дітей із повних, забезпечених сімей потрібно вчити спілкуватися між собою. Тоді вони зрозуміють, що не відрізняються між собою, бо вони всі - українці.

Військовослужбовець, меценат, бізнесмен та художник Сергій Позняк  вважає, що громадські активісти та волонтери можуть передати напрацьовані «інструменти» своєї роботи державним структурам. Зокрема він навів приклад «створення боєздатних, ефективних підрозділів, де бійці не пиячать, не б’ють одне одного в обличчя». Але зараз, без державної підтримки, досить важко вивести ці кейси на рівень вище за батальйонний. Та військовий переконаний: навіть це вже успіх, який необхідно розвинути.

Світлана Олейнікова - ще один громадський активіст та меценат. Вона залучає зарубіжні інвестиції в Україну. «Не лише за допомогою нас та волонтерів відбуваються позитивні зміни в Україні. До нас надходять безпрецедентно великі кошти з-за кордону». Світлана ще до війни «випустила» три школи волонтерів. Вона, як ніхто усвідомлює значення зарубіжної підтримки, тому наголошує: у своїй боротьбі патріотичні українці не самотні. Але, разом з тим, на заваді такому співробітництву стають корупційна та бюрократична складові.

Подібні зустрічі, круглі столи та дискусії - це не просто «зустрічі клубу за інтересами». Вони - прототипи платформи, на якій буде створюватись майбутнє нашої держави, причому найближче майбутнє. Ми звикли казати «Буде добре, як не мені, то хоч моїм дітям». Та насправді зміни можуть прийти навіть не завтра, а вже сьогодні. Вони відбуваються і зараз. Революція та війна оголили найкращі та найгірші риси нашого суспільства та народу. Створюється нова, справжня, а не олігархічна еліта України. І вже настав той час, коли саме вона має провадити глобальні реформи українського суспільства. І щоб ці слова не залишилися лише словами, треба не так вже й багато. Потрібно єднатися і виходити на новий рівень разом. Тільки об’єднана сила активних громадян зможе подолати проблеми сьогодення та створити Україну, якою пишатимуться майбутні покоління.