НЕ ВТРАТИТИ Б ГРОМАДЯНСЬКУ ПИЛЬНІСТЬ…АБО СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ПРОГНОЗ НА ОСІНЬ

Олег ПОСТЕРНАК, політтехнолог, керівник «Центру політичної розвідки», член Асоціації професійних політичних консультантів України.

 

Українська політика має певні тренди та цикли свого природного розвиту. Деякі з них стали сталими процесами як воєнні дії на Сході, «мінський процес», зростання особистої влади Президента, декоративна антикорупційна боротьба, популізм опозиційних сил тощо, деякі лише набувають рис закономірності, як-от ґрунтовна підготовка до виборчих перегонів, реінтеграція окупованого Донбасу, делегітимізація Ради та черговий конституційний ремонт політичної системи. Якісь з них стануть фактичними, якісь лише залишаться прожектами та хворими фантазіями в головах чиїсь стратегів танайнятих технологів.

Жоден досвідчений аналітик не може дати чітку аналітичну викладку щодо вектору, напрямків та змісту політичних процесів навіть найближчих місяців. Не лише тому, що він навряд чи володіє масивами закритої та інсайдерської інформації, а й тому, що багато що залежить від політичної волі основних гравців, які не завжди користуються здоровим глуздом та тверезим поглядом при визначенні свої дій. А звичайні прогнози, як правило, базуються на аналогії з попередніми періодами чи на логічному обрахунку поведінки за класичною біхевіоральною схемою «S-->R» (стимул формує реакцію). Але ж хто з геніїв політичної футурології влітку 2013 р. міг допустити про катастрофу для режиму Януковича, що насувалась наче чорна хмара з-за обрію? Навпаки, всі говорили, що Янукович та Партія регіонів прийшли у владу «всерйоз і надовго», Росія є стратегічним партнером України і в такому дусі далі.

Отже краще зосередитись не на конкретних прогнозах, а на певних суспільних трендах, що є біль-менш видимими сьогодні.

Найбільш помітний такий тренд – зміни в масовій свідомості громадян, що характеризуються відчуженням основної маси населення від конфліктної та емоційної політичної стилістики. У пересічних громадян – шалена втома від війни, «шатунів та рук Кремля», разючої бідності, невгамовних апетитів еліти і невиліковної корупції. Що йому залишається? Вивести себе з політичного потоку та комунікацій, сховатись від цього нудотного низькопробного шоу та балаканини, махнути рукою на «клоунів та злодіїв», зосередившись на особистому виживанні чи побуті. Людей більше хвилюватиме ціни та інфляційні ризики, медичне обслуговування та пенсійне забезпечення, рівень зарплат та освіта їх дітей. Їх хвилює майбутнє. Але тепер не в своїй країні. Той з політиків, хто правильновибудує свою лінію поведінки в полі цих тем, запропонує реальні моделі вирішення проблем та образи майбутнього, той може однозначно розраховувати на майбутній політичний капітал.

Поки це більш-менш вдається прем’єр-міністру Гройсману, який в новому політичному сезоні спробує скріпити виразну медійну картинку свого образу «чуттєвого господарника» з підвищенням пенсій, завершенням освітньої реформи та ремонтом доріг. Однак довго цей процес тривати не буде, оскільки в середині листопада населення отримає перші квитанції з опалення і роздратування потрібно якось чи на когось скеровувати. Звісно це ідеальний момент для ескалації протестної енергії та спрямування її проти політичних конкурентів. Хоча не слід відкидати і технологічні уміння владної машини, яка вже декілька разів успішно відбивала та перекривала стратегії поведінки опозиційних груп.

Електоральні прогнози будуть і далі показувати першість у президентських та парламентських рейтингах Юлії Тимошенко та її партії, однак слід розуміти, що кожен наступний пункт рейтингу леді Ю за умови відсутності лояльних медіа буде даватись важко. Сподіватись лише на тотальне зубожіння мас надто необачно. Причиною є її особистий антирейтинг, який перебороти складно. Хіба що має статись щось геть неординарне, що розірве шаблон сприйняття Тимошенко у свідомості не її виборця. Чи може Юлія Володимирівна щось готувати подібне? Звісно. Однак вона чітко розуміє фактор часу. Не секрет, що багато що залежить від сценарію і дати можливих дострокових виборів.

Сьогодні цей козир знаходиться в руках Президента. Він за певних конституційних умов може розпустити Раду, а може і не розпустити. Швидко довести, що коаліції немає в парламенті, великого розуму для влади не буде потрібно. А тому дата можливих парламентських виборів є абсолютно керованим фокусом Порошенко.Контрелітним групам цього не вдасться, як і багато чого іншого через вузьку соціальну базу та економію сил до майбутньої основної битви. На всяк випадок політичні сили будуть нарощувати рекламну присутність в своїх цільових аудиторіях. Тому не слід дивуватись палаткам біля метро, газетам у поштових скриньках, роликам на телебаченні та захопленим словесним битвам в ефірах провідних телеканалів.

Багато хто підкреслює, що перспектива дострокових виборів залежить також від позиції США та ЄС. Це лише частково відповідає істині, оскільки там також бажають прораховувати наперед, в тому числі можливий склад нового парламенту. Хіба що їх він буде цікавити з позицій перспективи результативного голосування за «мінський пакет» болючих законопроектів. Однак створювати додаткові приводи для політичної дестабілізації американська адміністрація та європейська бюрократія поки не бажає.  

Помітним буде бажання Президента Порошенка перетягнути ковдру успішного менеджера на себе, а тому почастішає його участь у відкритті шкіл, лікарських установ тощо.  В цьому сезоні Порошенко спробує визначитись із стратегічним малюнком проекту «другий строк». Пошук тем для позиціонування триває давно і на деяких етапах планувалось зосередитись на ідеї реінтеграції Донбасу. Ця тема стане живою вже восени цього року, оскільки Порошенковікортитьрозширити образ державника, який цілеспрямовано і неухильно відстоює цілісність та єдність України. Цій меті було спрямоване також бажання присвоїти тему вступу України до ЄС як нової глобальної ідеї, хоча останній саміт «Україна – ЄС» її відкоригував через позицію деяких країн, які й чути про членську перспективу нашої країнинічого не хочуть. Однак Банкову це не зупинить і Порошенко буде робити все можливе, щоб стратегічна мрія вступу в ЄС асоціювалась,першза все, з його персоною.

Підготовка до другого строку включає в себе також укріплення губернаторської вертикалі, досягнення олігархічного компромісу, нейтралізацію ходів Коломойського та інших олігархів і найголовніше – координацію та концентрацію інформаційних потоків, розширення позитивних коментарів своєї діяльності та критики опонентів. Тому не слід дивуватись, коли з’явится інформацію про перевірки на телеканалах чи зміну їх власників.  Поки залишається відкритим питання долі спільного владного проекту «БПП-Солідарність» та «Народного фронту» та й взагалі лідерства пропрезидентської партії. Активність генерального прокурора Луценка теоретично можна конвертувати у партійний профіт, однак потребує креативного свіжого підходу. Якщо Банкова ухвалить рішення облаштовувати новийпроект традиційними адміністративними методами, то в сухому залишку ми знову отримаємо «КПРС».

Ну і найголовніша проблема, яка буде потребувати вирішення в цьому політичному сезоні – кадровий пасьянс. Його буде потрібно так розкласти, щоб заповнити максимальну кількість вакантних у владі посад відданими Порошенку людьми, або тими, хто не буде заважати реалізовувати стратегії Банкової. Це і члени ЦВК, і глава Нацбанку, і омбудсмен, і керівник ГФС, і Фонду держмайна, і «Укрзалізниці» і «Приватбанку», і декілька міністрів, що заявили про свою відставку. Прогнози щодо «великого пакту» між правлячими клановими групами у травні не справдились. Банкова взяла тайм-аут і зараз робить вигляд, що нічого страшного немає в тому, що не може провести бліцкригом деяких своїх кандидатівчерез парламент. Очевидно, це можливо лише після досягнення цементуючого компромісу між групами впливу.

Стародавні китайці говорили: ті, хто намагається все передбачити, втрачають пильність. Сценарії поведінки політичних гравців передбачити, звісно, можливо. Значно важче спрогнозувати настрої мас, від яких власне і залежить вектор розвитку всієї країни. І завжди слід пам’ятати, що восени маси більш схильні до ексцесів антисистемної поведінки ніж будь-коли. Щоправда чи витримає країна ще один, поки лише теоретичний, Майдан? Чи готова вона витримати ще один нервовий зрив в ім’я того, що залишається згодом лише на кіноплівці чи у спогадах Справжніх та Небайдужих? Останніх дуже не вистачає в українській політиці.