Ви стали переможницею конкурсу краси «Мiс Кив – 2006», коли Вам було шiстнадцять рокiв. Як змiнилось ваше життя пiсля перемоги?
На момент участі в конкурсі краси я зовсім не була готова до перемоги, я більше хвилювалась за шкільні екзамени, тому абсолютно не відчула привілеїв «Міс Київ». Але тішило, що організація була на дуже високому рівні і фіналісткам навіть платили за участь, як для школярки величезну суму в 200 доларів, здається. Не думаю, що була на конкурсі найвродливіша, але я дуже старалась. Мабуть, саме це зіграло вирішальну роль. З тих пір, як за щось берусь, то з повною віддачею... Можливо, саме тому спромоглась вступити до Сорбонни – одного з найпрестижніших вузів у світі. Вважаю саме цей факт в моєму житті справжньою перемогою.
Але проти долі не підеш, і вона мене повернула в Україну, саме під час побиття студентів я гостювала у рідних в Києві, де з Михайлівської площі почалась моя участь в революції Гідності... Пам‘ятаю, дивувалась... «а як же дотримання прав людини?» тоді мене мало хто розумів. З липня 2014 року поїхала волонтером з гуманітарною допомогою в зону бойових дій в Луганську область, згодом заснувала свій благодійний фонд «БОН», який, крім допомоги добровольцям та військовим, опікується сім’ями захисників і постраждалих під час бойових дій, добре, що потреби останній рік значно менші і я маю змогу спільно з ГО «Врятуй Дитину» сконцентрувати увагу на реабілітації дітей-переселенців та осиротілих внаслідок війни, саме цьому я приділяю більшу частину свого часу.
Ваш патрiотизм та любов до країни викликає повагу. Розкажiть про Вашi нагороди та що Ви вiдчули, коли їх отримали?
Дякувати батькам, я змалечку виховувалась з любов‘ю до України і її традицій. Сподіваюсь, що можу назвати себе справжньою патріоткою.
Щодо відзнак, дуже пишаюсь нагородою від патріарха Філарета УПЦ КП, для мене велика честь отримати саме від нього медаль «За жертовність та любов до України», також маю державну нагороду від Президента України – орден «Княгині Ольги» ІІІ ступеня, доречі така ж нагорода, як у моєї бабусі Бріт Надії Михайлівни, але у неї за наукові досягнення.
Звичайно, такi вiдзнаки приємно отримувати, хоча невже можливо оцiнити дiяльнiсть волонтерiв на сходi та їх ризики?
Особисто для мене, справжня нагорода – це коли невідомі мені хлопці, батьки та друзі військових підходять до мене на вулиці зі словами вдячності за надану їм допомогу, або водій таксі не бере гроші, бо я допомагала їх підрозділу. Ось це справжня нагорода, до сліз.
Якими ще принципами Ви користуєтесь у своєму життi?
Завжди дію по совісті, абсолютно у всьому що роблю! Тішусь, коли результат вдалий.
Що на даний момент надихає Вас?
Головний ресурс в моєму житті – моральне і фізичне здоров‘я, що приходить дитині з молоком матері. А надихає мене, в першу чергу, підтримка родини та близьких друзів, а ще – любов до своєї країни. Для мене честь і велике натхнення – бути українкою!
Що можете порадити нашим читачам, як не сходити зi свого шляху i не пiддаватися всiм невдачам?
Для українців невдача – це лише підстава стати кращими. Головне – мати бажання робити свою справу та мати почуття гумору.
