Як змiнився стан дiтей пiсля реабiлiтацiї у таборi «Лiсова застава»?
У 2014 році діти, яких привозили на реабілітацію до «Лісової застави», боялися темряви, гучних звуків та людей у військовій формі, їх нудило від червоної їжі та запаху горілого, непоодинокими були випадки енурезу, заїкання, панічних атак…
Сьогодні, через майже чотири роки, малята з прифронтової зони як і раніше вимушені ховатися від бомбардувань, залишаються без світла, води, опалення та регулярного харчування. А діти – вимушені переселенці поневіряються країною в пошуках даху над головою. Але час втрачено, тепер наслідки пережитої травми значно гірші.
З якими труднощами ви зiткнулися у реалiзацiї дiяльностi табору «Лiсова застава»?
На перший погляд сьогоднішні діти війни не дуже відрізняються від звичайних малюків з мирної території. Проте, перше враження хибне. Дитяча психіка не витримує довготривалого безперервного стресу та напруги, а поруч немає стійкого та кваліфікованого дорослого, який би надав підтримку та навчив, як справлятися з важкими станами. Натомість діти постійно чують: «Боятися – соромно, і давно пора звикнути», «Плакати та скаржитися – погано, бо засмутиш маму, а їй і так важко» і ще купу «мотлоху», що знецінює їхні почуття та потреби. Ці діти не живуть, а виживають, як фізично – без їжі та речей першої необхідності, так і психологічно. В результаті дитина змушена відмовитись від власних почуттів та потреб, а позбавившись самоемпатії, не здатна проявляти емпатію. В результаті ми ризикуємо отримати не чутливу, байдужу, а іноді жорстоку, як до себе, так і до оточуючих, маленьку людину… І надавати психологічну допомогу такій дитині значно складніше у порівнянні з роботою над «свіжою травмою».
Якi результати може принести якiсна психологiчна реабiлiтацiя?
Якісна психологічна реабілітація дозволяє дитині отримати підтримку та супровід для безпечного «вскриття» отриманої травми війни, проживання власного травмодосвіду та переведення його в ресурсний стан. Така дитина матиме унікальну природну здібність відчувати та співчувати болю іншого і ніколи не дозволить байдужості, кривди чи жорстокого поводження по відношенню до будь-кого. Таким чином, жахливий досвід дитинства у війні може переродитися у покоління миротворців – нових українців, що знатимуть і оберігатимуть мир та життя кожного живого створіння понад усе.
Яким має бути майбутнє дiтей України?
Звичайно, найважливіше організувати їм мирне небо над головою, адже діти – це наше майбутнє. Ми, дорослі, маємо піклуватися про їх безпеку, і не залишати їх на самоті зі своїми страхами.
