За какие изобретения украинцев готовы заплатить миллионы?

Наши соотечественники ежегодно создают и дарят миру уникальные и очень важные изобретения. Спустя время они входят в наш повседневный быт как самое необходимое, а порой влияют даже на спасение человеческой жизни. Об этом читайте далее в нашей статье.

ПРОТИВООПУХОЛЕВАЯ ВАКЦИНА

Разработкой противоопухолевых вакцин руководит возглавляющий отдел в Институте экспериментальной патологии, онкологии и радиобиологии професор Григорий Потебня. По его словам, эффективно применить аутовакцинотерапию можно у больных с первой, второй и третьей стадией рака. В то время, когда традиционные химиопрепараты закупаются на десятки миллионов долларов, цена отечественного препарата в разы ниже.

«КАПСУЛУ ЖИЗНИ» ДЛЯ АВИАПАССАЖИРОВ

Специальный контейнер с людьми на борту в случае аварии катапультируется из самолета и мягко приземляется, тем самым спасая жизнь авиапассажиров. Свое изобретение украинский инженер Владимир Татаренко запатентовал еще в 2013 году. Эта капсула, по сути, является салоном самолета – катапультируется в случае аварийного положения в воздухе, при взлете и посадке судна. Она имеет парашютную систему.

ТЕХНОЛОГИЯ ПОИСКА ИЗОБРАЖЕНИЙ

Google заплатил разработчику – компании Viewdle, основанной нашими соотечественниками, около 30-40 миллионов долларов за один из самых амбициозных проектов в сфере высоких технологий. Ученые 40 лет занимались распознаванием изображений, а запатентовали свою технологию в 2010 году, получив диплом за лучшее изобретение Киева.

СЕТЬ ВИДЕОРЕКЛАМЫ VERTAMEDIA
Одессит Александр Борняков основал американскую сеть видеорекламы VertaMedia, которую оценивают в $30-50 млн и работал с Google и Yahoo. VertaMedia создала трейдинговую платформу, через которую поставщики трафика транслировали на своих сайтах объявления партнеров — Google, Yahoo и прочих компаний. То есть, VertaMedia стала буфером между рекламодателями из США и веб-мастерами из СНГ.

 Волонтерське майбутнє України: українцi вже не сприймають тих, хто виправдову свої дiї словами. Вони довiряють тим, хто вiдповiдає за свої слова дiями.

Українські волонтери — це унікальне явище, народжене Революцією Гідності та загартоване війною. Це приклад того, як мають поводити себе українці, як мають поводити себе люди. Зібрані ними сотні мільйонів гривень рятують життя наших бійців на сході і повертають надію тим, в кого її забрала війна. Як з’явився цей рух та чому йому довіряють у шість разів більше, ніж ВР, читайте у нашому матеріалі.

Витоки сучасного «волонтерського буму» традиційно відносять до Майдану. Дійсно, багато з тих, хто займався забезпеченням мітингарів, потім продовжив цю діяльність, у зв’язку з АТО. Вони принесли у волонтерський рух самоорганізацію та дисципліну, що були притаманні тодішнім революціонерам. І, звісно, патріотизм. Не той «диванний» патріотизм, що повнить Інтернет та деякі вітчизняні ЗМІ, а справжній, без пафосу та демагогії.
Та не всі волонтери прийшли до свого покликання через Майдан. Серед них можна зустріти навіть і тих, хто досить прохолодно зустрів революційні події. Різняться своїми поглядами вони і зараз. Хтось показово абстрагується від політики, хтось критикує владу на чім світ стоїть, а хтось навпаки усіляко її захищає, будучи радником Президента. Та насправді пересічних людей це все мало хвилює. Вони довіряють волонтерам не за слова, а за дії. Є й ті, що мали досвід благодійної та волонтерської діяльності ще до Революції Гідності.
«Я хотіла займатися подібною діяльністю ще перебуваючи на посаді у Міністерстві сім’ї, дітей та молоді. Та у форматі державної організації забагато обмежень. Через це у 2009 році ми з однодумцями й організували громадську організацію «За право на життя». Тоді ми займалися психологічною реабілітацією дітей-сиріт та дітей з неблагополучних сімей. Приділяли увагу нарко- та алкозалежним дітям», —розповідає Ірина Сазонова. Свій досвід благочинності вона реалізувала у 2014 році для допомоги переселенцям з окупованого Криму та зони АТО. Також вона є засновником унікального проекту «Лісова застава» у Київській області.

«Ми зрозуміли: потрібне окреме місце для дітей-переселенців. Там вони б перечекали конфлікт і отримали допомогу професійних психологів, морально відновилися. І почалось народження «Лісової застави».

Це унікальне дитяче містечко посеред лісу, на орендованій нами покинутій базі санаторію у Демирі. Спочатку ми планували, що це ненадовго. Та нажаль, потреба у «Заставі» не відпала. Табір приймає дітей і зараз. Окрім малечі з ОРДЛО, «Лісова застава» приймає дітей воїнів АТО, що воюють чи загинули на сході.
Не дивлячись на такий приклад, зараз деякі волонтерські організації декларують зменшення кількості пожертв майже у декілька разів. Наприклад, БФ «Повернись живим» надав інформацію про зменшення в 2016 році надходжень на 50%. Причому цей показник — один з кращих! Деякі волонтерські організації та фонди декларують зменшення пожертв ледь не на 90%, інші — навіть припинили свою діяльність.
Та це не свідчить про те, що волонтерський рух «перегорів», чи про те, що українці збайдужіли до долі власної країни. Найбільш затребуваними волонтери були влітку-восени 2014 року. Йшов постійний потік біженців. Унаслідок активних бойових дій, допомоги потребували ледь не тисячі поранених бійців. Багато дітей залишилося без батьків.

«Дівчинці в зоні АТО відірвало більшу частину м’яких тканин ноги. Пішла гангрена. Я повезла оперувати її до Мюнхену. За півроку було зроблено десять найскладніших операцій.

Пересадка центральних артерій, пересадка тканин і нервів зі здорової кінцівки. Лікарі відмовилися від гонорарів, і вартість операції вдалося скоротити з 524 до 34 тисяч євро! Але все одно це чималі гроші, і до повної суми трохи не вистачало. Спонсор, який обіцяв свою допомогу, нас «кинув» в останній момент. Тоді довелося просити допомоги на Facebook. За 36 годин ми зібрали 152 тисячі гривень! Люди надсилали хто 10 гривень, а хто і 25 тисяч. Результат: дівчинка тепер може ходити на своїх ногах», — пригадує відомий волонтер Оксана Лазебник (Ксюша Київськфа). Вона займається волонтерською діяльністю з березня 2014 року. Її «спеціалізація» — координація переселенців, опіка над дітьми із зони бойових дій та дітьми загиблих воїнів АТО. «Я не збираюсь входити до якогось благодійного фонду чи громадської організації. Для мене це табу. Так, іноді мені допомагають друзі-волонтери, проте зазвичай я можу усе вирішити сама!» — додає Ксюша Київська. Зараз Оксана веде успішну діяльність: допомагає повернути надію та здоров’я багатьом дітям, чиє дитинство скалічила війна. Її приклад не типовий: волонтерам-одинакам зараз важче, ніж організаціям. Крім того, статистика свідчить: серед волонтерів на 50% більше чоловіків, ніж жінок.
Алла Мартинюк — ще один приклад відомого волонтера-одинака. Колишня учасниця ВИА «Сливки» та акторка телесеріалів зараз регулярно відвідує зону АТО та постачає нашим бійцям амуніцію та продовольство.

«Я розпочала свою волонтерську діяльність від початку війни. Спочатку це був військовий шпиталь, потім 54-й окремий розвідувальний батальйон від полігону в Новоград-Волинському. Це мої перші підопічні ще до поїздок на фронт. Потім, звісно, почалися замовлення від інших бригад та батальйонів.

Наразі я об’їздила майже весь схід. Возила туди майже все — від амуніції (оптичних прицілів, дальномірів) та медикаментів до автомобілів. Це вже невід’ємна частина мого життя, попри нервове виснаження, брак сил та часу», — розповідає Алла.
Алла Мартинюк — одна з тисяч волонтерів. Вона не має міністерського крісла і не виголошує полум’яні промови з трибуни у Верховній Раді. Та в неї є те, чого немає у більшості наших можновладців. Довіра свого народу та щира повага воїнів АТО.
Причина проста: довіру народу не купиш пустими обіцянками та популізмом. Особливо ці твердження вірні на тлі подій останніх років в Україні. За цьогорічними опитуваннями Центру Разумкова, рівень довіри до волонтерів становить близько 68,5%. Це вдвічі більше, ніж кількість людей, що покладаються на Президента (20%), ВР (11%) та уряд (12.9 %) разом узяті! Ці дані вражають. Ми вже давно звикли до низької оцінки владних структур серед громадян, але чи не вперше в Україні з’явилася сила, рух, що має таку довіру, такий авторитет.

«Основна перевага волонтерів — прозорість їх діяльності! Волонтери звітують за все. За кожен ящик консервів, за кожен бронежилет, за кожну упаковку ліків. Для мене це стало головним принципом — ти завжди повинен повідомляти, надавати докази, накладні всіх закупівель. Так діють всі волонтери.

А як люди можуть довіряти державі, коли вони навіть не знають, на що йдуть їх податки? Держава повинна вчитися у нас прозорості та відповідальності перед людьми.
Крім того, ми організовані. Кожен з нас займає свою нішу, має свої обов’язки. Хтось допомагає військовим, хтось піклується про їх дітей, а хтось краще розуміється на проблемах переселенців. Ми — як держава у державі!
Для нас неважливі ордени та медалі. Коли моя робота відновлює надію у зруйнованому війною житті, коли дитина з Донбасу починає асоціювати слово «Україна» зі словом «допомога» — це моя винагорода, це моя мета!» — пояснює довіру громадян до волонтерського руху Оксана Лазебник.
Судячи з усього, влада вже відчуває конкуренцію з боку волонтерів. Лунають заяви на кшталт «Ми й без вас усе б зробили». Та поки що волонтери, попри унікально високу підтримку українців, ще не створили своєї політичної сили. Можливо цього слід чекати після закінчення війни? Українці вже не сприймають тих, хто виправдовує свої дії словами. Вони довіряють тим, хто відповідає за свої слова діями.

 Новий споживчий кошик: констатацiя кризи чи просто формальнiсть?

Прийнятий у березні 2016 року новий споживчий кошик шокує. На думку влади, українцям не потрібен мобільний зв’язок та міжміські подорожі. Медицина та освіта - виключно безкоштовні, а 2 кг сала вистачить на… рік. Також можновладці вважають, що нам має вистачити рулону туалетного паперу на місяць та шість пар шкарпеток на рік. Найцікавіше, що вартість такого, м’яко кажучи, скромного «кошику» фактично на 48% вище від прожиткового мінімуму. Чому так склалося та чому споживчий кошик виглядає звичайною формальністю, спробуємо розібратися у нашому спецпроекті.

ТУАЛЕТНЙИ ПАПIР, МАСЛО I «МОБIЛКИ» — РОЗКIШ НЕ ДЛЯ УКРАЇНЦIВ

На думку урядовців, потреби українців назад пропорційні стрімкому зростанню цін на основні групи товарів споживчого кошика. Оскільки в той час, коли ціни невпинно підіймаються, українців закликають економити на власному житті. Так, наприклад, в розумінні уряду, одному українцеві з середньою заробітною платою деяких предметів та засобів гігієни вистачить надовго. Адже гідне життя, згідно з проектом споживчого кошика, передбачає можливість придбання наступних товарів: 1 шафа для одягу (строк служби — 25 років), 1 стілець (15 років), 1 ліжко (25 років), 1 стіл письмовий (25 років), 1 набір для кухні (25 років), 1 дзеркало для ванної кімнати (20 років), 1 телефон (25 років), 2 тарілки (3 роки), 1 ніж (10 років), 2 виделки (10 років), 2 ложки (10 років), 1 холодильник (15 років), 1 пральна машина (14 років), 1 люстра (25 років), 1 радіоприймач (20 років).

Що стосується продуктів харчування, то для працездатного населення передбачено 2 кг маргарину на рік, 8 кг свинини, 9 кг ковбаси та 2 кг сала.

Щодо одягу, пропонується затвердити для чоловіків норму по 1 костюму, краватці, джемперу, светру, брюках на рік. З білизни: 6 трусів, 2 майки, 1 плавки та 10 пар шкарпеток на рік. Жінкам пропонують: 6 трусів, 2 бюстгальтера, 2 майки, 1 купальник, 2 синтетичних колготок та 1 брюки. А що стосується суконь, то кожна українка може дозволити собі 2 сукні, але раз у 7 років.

На думку можновладців, українцеві має вистачити 2 зубні щітки, 1 одеколон, 1 гребінка, 12 рулонів туалетного паперу — все це на рік.
З предметів санітарії та ліків особливо вирізняються показники: 1 вата (100 гр.), 2 бинти, 2 жарознижуючі засоби, 7 пластирів, 1 дитячий крем — на 1 рік.

В той час, коли стоматологи рекомендують змінювати зубну щітку на нову хоча б один раз на 3 місяці, проект споживчого кошика українця передбачає 2 зубні щітки на рік. Висновки кожен зробить сам. Але, керуючись цим проектом споживчого кошика, можемо говорити про те, що в ньому аж ніяк не передбачені витрати на незаплановані ситуації, на кшталт: розбитого посуду, «безкоштовної» медицини та міжміських, а тим паче міжнародних, поїздок. Зате в проекті заплановано відвідування закладів культури кожні два місяці та придбання книг – не більше шести найменувань на рік.

БIЙ З ЦIНАМИ: ЯКI ПРОДУКТИ «НЕ ПО КИШЕНI» УКРАЇНЦЯМ

В кінці вересня вже можна робити перші підсумки, наскільки збулися прогнози експертів щодо осінньої вартості найнеобхідніших продуктів харчування. Швидше за інші продукти дорожчало м’ясо і м’ясопродукти. Якщо ціна на м’ясо курятини в червні-липні в Києві складала 44-50 грн., то станом на кінець вересня на основі моніторингу цін торгової мережі «Фуршет» курка домашня коштує 55 грн. за кілограм. Якщо за кілограм вареної ковбаси в липні в середньому треба було заплатити 130 грн., то сьогодні за кілограм «Докторської» треба віддати 142 грн. Свинина, за даними Держстату, за серпень-вересень подорожчала на 2 гривні – до 71,98 грн. за кілограм, а яловичина – на 70 копійок – до 82,56 грн. за кілограм. Ближче до зими м’ясо та м’ясопродукти подорожчають ще на 5%. Також восени традиційно поповзли вгору ціни на молоко і молочні продукти. Щоправда, ненабагато: молоко подорожчало на 20 копійок – до 12,83 грн. за літр, сметана – на 40 копійок – до 33,14 грн. за літр, масло – на 1,50 гривні – до 109,46 грн. за кілограм. Однак, у зв’язку із традиційним осіннім зростанням попиту, ціна на молочні продукти зросте на 10-15%, і наприкінці жовтня за літр молока доведеться віддати близько 15 грн., за літр сметани – майже 36 грн., за масло – біля 120 грн. за кілограм. Протягом вересня трохи додали в ціні яйця – на 40 копійок – до 12,71 грн. за десяток і цукор – на 20 копійок, і зараз його ціна становить у середньому 13,7 грн. за кіло. Олія з початку серпня подорожчала на 70 копійок, і зараз у середньому коштує 32,23 грн. за літр. Тенденцій для зростання ціни на цукор немає, а от соняшникова олія може подорожчати на 10%.

Водночас деякі продукти в ціні не зросли і навіть подешевшали. Рекордсменом зі здешевлення виступає український делікатес гречка, яка із 34 гривень подешевшала до 28 гривень за кілограм.

Також завдяки хорошому врожаю в цьому сезоні ціни на овочі нижчі за минулорічні. Станом на 27 вересня ціни на овочі в середньому становили: на картоплю – 3,2 грн./кг, капусту білокачанну – 3,05 грн./кг, моркву – 3,89 грн./кг, цибулю – 2,8 грн./кг, часник – 51,25 грн./кг, буряк – 3,15 грн./кг. При цьому, якщо з середини серпня протягом місяця борщовий набір овочів дешевшав, то за час з 17 по 23 вересня вперше за тривалий період продемонстрував нульову динаміку – практично по всіх позиціях попит і пропозиція залишалися збалансованими, а ціни – порівняно низькими. Протягом наступного тижня-двох ціни з причини сезонного фактора поповзуть вгору і до кінця жовтня зростуть у середньому на 10%. Зазначу, що окрім сезонного фактору, на волатильність цін також впливатиме подорожчання вартості комунальних послуг та наміри уряду повністю скасувати спеціальний режим оподаткування для сільгоспвиробників. Також з 1 жовтня 2016 року до 1 січня 2017 року в пілотному режимі буде скасовано державне регулювання цін на продукти харчування. Ця націнка стосується 15%, які може поставити виробник, і 15%, які може поставити продавець. Тобто націнка від поля до полиці раніше не повинна була складати більше 30%. Скасування обмежень для виробника повинне стимулювати виробництво. Що стосується продавця, то обмеження націнки в 15% не слід було скасовувати. Але я не думаю, що її скасування призведе до суттєвого зростання цін на соціальні продукти харчування. Адже виробники і раніше ставили ціну, виходячи із власної рентабельності, а продавці не підуть на стрімке підвищення цін, оскільки це призведе до зменшення попиту». Ці «норми виживання» видаються нереальними. Це вам підтвердить будь-який пересічний українець. І звісно, сума у 7000 гривень виглядає куди переконливіше.

Та офіційно середня зарплата в Україні на серпень 2016 року становила біля 5230 гривень.

То як нашим громадянам вдається виживати? Зрозуміло, питання риторичне, і відповідь на нього проста – «тінь». Зі слів міністра соціальної політики Андрія Реви, близько 38% українців отримують більшу (ніж задекларовано) заробітну плату «у конвертах», інакше – «тіньову». Хоча багато експертів вважають, і не безпідставно, що такий відсоток значно більший. Саме на ці «тіньові» прибутки і розраховано наш споживчий мінімум. Тобто фактично реальний дохід населення теж вищий. Інша справа, що для нормального життя і його не вистачає. Нещодавно профільний департамент Міністерства економічного розвитку і торгівлі аргументував «споживчий кошик» законом «Про прожитковий мінімум». Але така прив’язка викликає що найменше подив: мінімальна зарплата (зумовлена прожитковим мінімумом) лише на 52% відповідає вартості «кошика». Складається враження, що уряд грає з «тінню» у мовчазну згоду. А усілякі «кошики», «прожиткові мінімуми», «мінімальні зарплати» відірвані від повсякденних потреб та реалій більшості громадян. Вони існують лише у проекті державного бюджету. Урядовці визнають: у тіні фактично перебуває близько 40% ВВП держави. І знову ж таки, реальні дані можуть значно перевищувати офіційні. Не допомогло й істотне зниження ЄСВ (Єдиного Соціального Внеску) з 38% до 22% минулого року. Підприємцям все одно куди вигідніше платити «неофіційно», напряму до кишені робітника, минаючи оподаткування. Де-факто більшість українців, як роботодавців, так і робітників, порушує чинне законодавство, а держава, що спонукає їх до цього, дивиться на «конверти» крізь пальці. Ще один доказ виключно номінального значення «кошика» — це шлях його формування. Відповідно до законодавства, він має ґрунтуватися на потребах громадян. І вже виходячи з нього, формується бюджет, встановлюється мінімальна заробітна плата. Та в Україні завжди було навпаки — продовольчий кошик зазвичай затверджували після прийняття бюджету. Власне, його й не затверджували, а просто «підганяли» під бюджет. Просто формальність, щоб було «як годиться». Цього ж року влада пішла іншим шляхом: під навмисно занижені потреби «кошика» можна легко підлаштувати будь-який бюджет. Тому немає чого дивуватися відсутності в «кошику» витрат на безкоштовне навчання, медицину, придбання житла (нехай у кредит) та інші, цілком звичні для більшості з нас, речі. Так само у кошику відсутня графа «Допомога батькам-пенсіонерам», у більшості з яких відсутній «тіньовий» дохід, натомість «неіснуючі» витрати на медицину у рази вищі середніх. Підсумуємо: затвердження споживчого кошику не вплине на життя пересічних громадян. Хіба що викличе сумну та стомлену посмішку у звичайного українця.

ДЕНИС МАРЧУК: ВIД ТЕОРЕТИЧНОГО СПОЖИВЧОГО КОШИКА НА ПАПЕРI ДО РЕАЛЬНИХ ЦIН НА УКРАЇНСЬКИХ РИНКАХ

«Якщо порахувати необхідну щомісячну вартість продуктів харчування для середньостатистичного українця за ринковими цінами, то, за нормами Кабміну, вона співмірна з мінімальною заробітною платою, яка з 1 травня 2016 року становить 1450 гривень. Фактична вартість необхідної раціональної норми продуктів харчування вдвічі вища і становить не менше 2800 гривень. Однак, коли ми говоримо про вартість продуктів харчування у споживчому кошику в умовах України, необхідно подивитися, що до нього входить. Майже половина м’яса, яке українці їдять, – курятина, бо найдешевша. Те саме стосується видів риби і рибопродуктів, молочних продуктів тощо. Якщо не враховувати такі звичні речі, як чай – 400 г на рік, лавровий лист, сіль і навіть півкіло кави в зернах, які з’явилися в пропонованому Кабміном споживчому кошику, то він мало чим відрізняється від чинного, який був затверджений ще у 2000 році. В нас так вже склалося, що споживчий кошик виступає інструментом обґрунтування прожиткового мінімуму. Доки люди зі своїми доходами вписуються в його рамки, доти вони нібито здатні вижити. І нікого особливо не хвилює, що купівельна спроможність і споживчий попит людей може суттєво різнитися від затвердженої норми. Відтак, на сьогодні фактично існують два кошики: на основі офіційного ведуться офіційні розрахунки, відбуваються перерахунки соціальних виплат, інший – відображає реальний споживчий мінімум, який, на думку експертів, має становити не менше 7000 гривень. При цьому необхідно розуміти, що сама методика законодавчого затвердження споживчого кошика є анахронізмом планової економіки. В умовах ринкової економіки склад та вартість споживчого кошика необхідно розраховувати щорічно на основі споживчого попиту та ринкових цін. Але у такому разі доведеться піднімати прожитковий мінімум до фактичного рівня.

 Представляем вашему вниманию самых красивых детей Украины по версии команды журнала Ukrainian Kids!

В детском приложении Ukrainian Kids от журнала Ukrainian People в новогоднем выпуске подведены итоги и опубликованы фото самых красивых и талантливых детей 2016-го года. Фотографии самых очаровательных юных украиночек уже на страницах нашего издания, приобрести которое Вы сможете в сети гипермаркетов Ашан, Караван, а также в терминале Д аэропорта Борисполь.