ВІД КИЄВА ДО ЛУБЕН:
МАНДРУЄМО ПОЛТАВСЬКИМ
ПІСЕННИМ КРАЄМ

Відзначити 145-річчя від дня народження своєї славетної землячки – Лесі Українки концертним туром за підтримки народного депутата України Костянтина Іщейкіна вирішили дві чарівливі й талановиті полтавки – солістка Національної філармонії України та Заслуженого ансамблю збройних сил України, заслужена артистка України Ярослава Руденко разом з поетесою, чиї вірші вже понад півтора десятиліття діти вивчають в школі, заслуженим діячем мистецтв України Марією Бойко. Розпочали подорож, як у тій народній пісні, «від Києва до Лубен», а наступного дня з Полтави вирушили до великого й славного села Покровська Багачка та пасторальному своєю затишністю місті Хоролі.

Довелось артисткам цього разу вийти не тільки на сцену, а й долучитися до буденної й часом тяжкої громадської роботи – народний депутат України вів особистий прийом, на який прийшли люди з найрізноманітнішими проблемами.

Також Костянтин Євгенович відвідав об’єкти соціальної сфери, які реконструюються-ремонтуються завдяки спільним зусиллям народного обранця й місцевих громад. Цевселяє надію, що попри скруту в державі, можливовсе –  варто лише об’єднуватися й починати працювати.

А увечері в найбільшому залі Лубен – кінотеатрі «Київська Русь», яблуку ніде було впасти від гостей, які відгукнулися на «Запрошення до щастя» –саме так дівчата назвали свою концертну програму. І зазвучала глибока мудрістю українська пісня з широкого й дзвінкого голосу Ярослави Руденко і авторська вишукана поезія у виконанні Марії Бойко. До виступу долучились юні лубенці: хореографічні колективи ансамбль народного танцю «Глорія» і «Юність». Діти поставили гучний знак оклику, виконавши святковий гопак.

Завдяки співпраці міського голови ЛубенОлександра Грицаєнка та нардепа Костянтина Іщейкінаможливо відбудується міський будинок культури, де й мають базуватися юні танцюристи, таке побажання чи не головним звучало від громади, а наші артистки пообіцяли не залишатись осторонь, ще й залучити друзів-митців на допомогу – сучасна концертна зала у Лубнах просто необхідна.

І знову дорога, де за вікном пролягли поля, а села вже чепуряться до нового весняно-польового циклу. Селян тільки зараз і можна запросити на концерти, бо почнеться посівна – буде не до пісень. Міста й села Полтавщини – справжнє живе серце України, осередок традицій і мудрості. Саме тут народилась і огранилася літературна українська мова, тому й люди відгукуються на добірне слово, відкриваються душею. Покровська Багачка відчинила нашим артисткам двері місцевої школи, до якої зійшлися всі, хто не мав у цей час працювати – двогодинний виступ міг продовжуватися ще і ще, коли б не чекали вже у самому Хоролі на депутатський прийом і на всю творчу команду.

–  Неймовірно щирі люди саме на селі, – розповідає Ярослава Руденко. – Прийняли, мов рідних, зібралися, відгукнулися, а ми ж розуміємо, що нині найтяжче живеться саме селянам – та вони не черствіють серцем, сіють зернятка і в родючі чорноземи, і до душ синочків і донечок, аби навчилися любити отчий край, виростали справжніми господарями своєї землі!

Поетесу ж Марію Бойко найбільше вразили історії простих людей, лубенців та хорольців, які прийшли на прийом до депутата: погорільці, яким необхідна хоч якась допомога на відбудову, пенсійні негаразди, сприяння у лікуванні й отримання безкоштовних ліків для хворих діток. Такі зустрічі – концентрований біль, та допомогу люди отримували – залучення меценатів, юристів, кращих медиків краю. Найнезвичнішим прохачем виявилась за ці дні бібліотекарка з с.Піски – жінка просила столи для читальної зали і нових книжок для своїх читачів. А найтяжчою морально була розповідь у Хоролі батька, син якого загинув 4 роки тому в аварії через нетверезого водія – сина місцевого посадовця.

–  Вражає, що цей згорьований чоловік, Микола Чернушенко, видно, що завчасу постарілий і нездоровий, на піклуванні якого залишилося двійко малолітніх сиріток, а йому вже далеко за 70 років, то він вбивцю свого сина називає виключно на Ви, не прозвучало жодного прокльону,–пригадує Марія Бойко, – єдине чого він добивається – це виплати призначеної судом грошової компенсації дітям загиблого, а його кривдники роблять все, аби ця справа загубилася в тенетах бюрократії й корупції. Відсидів кривдник менше року і зараз на волі. Суму грошей, яку присудив суд на користь сім'ї загиблого в ДТП чоловіка, винуватець ДТП досі не виплатив, мотивуючи це своїм безробіттям. А батько просить єдиного у нас із вами – не бути байдужими й відновити справедливість!

Вкотре переконуємось, мистецтво у наш непростий час, важливе, як вказівна зірка, за якою ми вивіряємо свою життєву дорогу. Попереду нові зустрічі і добрі справи.