ГОРОД СВОБОДЫ

Автор: Руслан Бахтыев

Он манит молодежь своими возможностями. Он умеет призывать нужных. Он хранит тех, кто стал для него оберегом. Он взращивает созидателей и беспощаден к разрушителям. Он принимает только тех, кто любит его, и изгоняет сеятелей зла. Он умеет собирать народы и бить в колокола так, что сотрясаются мировые столицы. В решающие моменты он поджигает в своем сердце шины и превращает гарь в ладан праведного гнева, чтобы погнать нечистого на край света. Он будит социальные вулканы на Майдане и разгоняет кровь свободы до самого далекого капилляра-села, чтобы зажечь огонек надежды в самой разочаровавшейся душе. Он вознес на небеса героев сотнею и будет веками хранить их имена…Он умеет скорбеть. Он умеет молчать. Он умеет помнить… Мой Город!

Раньше его называли малым Иерусалимом. Паломники стекались в Лавру со всего славянского мира, чтобы поклониться нетленным мощам. Древние пещеры до сих пор хранят в себе много тайн и много молитв августейших особ и простого люда. И вряд ли мы о них когда-нибудь узнаем, но шепот молящихся губ до сих пор звучит в шелесте травы, в ветре над Днепром и осеннем падении листьев в Мариинском саду. Киев был купелью язычества и обителью православия. Борясь друг с другом они так переплелись, что и сейчас в Сретении люди видят не библейский сюжет, а противостояние зимы и весны, день памяти мучеников Маккавеев онародили в Маковей, Спасы сделали медовым, яблочным, маковым, а Спас-то знавал еще докрещенские времена.

Киев сочетает в себе высокую духовность и чувственную естественность. Здесь много молились и много колдовали. Когда у него отнимали часть естества, то Город замирал и ждал. Он наблюдал, как топили идолов, а потом взрывали храмы, как разрушали ворота, чтобы потом залить их бетоном, как бились за Днепр. Люди не всегда из-за страха могли помочь ему, тогда он, оправившись, наполнял разрушенные стены исторической памятью, оживлял лысые горы, покрывал купола сусальным золотом, и как мог охранял все это законом. И они, покалеченные, начинали жить новой музейной жизнью, притягивая со всех уголков киевлян и гостей, влюбляя в сквер с глыбами Золотых ворот и верхнюю площадку Лавры с дышащими руинами Успенского собора. Свободу, как выяснилось, сложно накрыть куполом, запретить режимом, умертвить голодом или расстрелять. Ее невозможно разрушить – она часть нашего естества, она дар, данный нам Богом.
Последние 20 лет Киев был подвергнут глумлению над обликом и историей. Случилось нашествие жуков-нуворишей. Что может налепить в Городе привыкший строить ходы в навозной куче или катать шарики из того же? Чтобы найти ответ на этот вопрос, далеко ходить не надо – стоит пройтись по центральным улицам, заглянуть на левый берег, а венец всему – архитектурная какофония Кончи-Заспы… Но время иродов в Киеве быстро заканчивается, город умеет восстанавливать себя за короткое время – на месте срубленного дерева вырастает лес, сквозь храмы незримо прорастают древние капища, по детским площадкам уже бегают завтрашние великие киевские архитекторы, а современные киевлянки снова надевают на головы венки. Да, Киев всегда жил и живет своей жизнью…

А как выглядит современный киевлянин? Сегодня дать его точный портрет практически невозможно. Его сложно найти, он растворился в городских недрах после отмены обязательной прописки. Он залег где-то в неконтролируемой интеллигентной прослойке или уехал в Канаду, Израиль, Америку в поисках лучшей доли. Ему все труднее пробиваться в собственном городе – он вырос на асфальте и…Но свободу свою не отдаст никому и первым выйдет на ее защиту.

Каждый день поезда со всех уголков Украины приносят в Киев разных людей – умных, талантливых и не очень, взрослых и молодежь, совестливых и авантюристов. Одни называют Киев городом больших возможностей и готовы занимать любые рабочие позиции, набиваясь толпами в съемные квартиры, хостелы, пристраиваясь у родственников. Другие едут созидать…Способен ли город ментально изменить приезжего? Сложно сказать, но учить навыкам горожанина нужно. Попробуй в селе нарушить местные правила или традиции – община изгонит. В городе тоже есть свои правила, которые должны неукоснительно соблюдаться всеми. Приехал – открывай глаза, включай мозг и учись! Тот, кто прибыл с намерением стать горожанином – завтра превратится в гражданина города, а те, кто охотится за ресурсами – поедут дальше, в возрождающемся Городе сложнее теперь приживаться рвачам. Конечно, можно и дальше развивать тему мистификации Города, но понятно, что за всеми событиями и делами стоят люди. Сегодня киевляне-патриоты противостоят безумию застройщиков, превратившихся из друзей во врагов и навязывающих нам свои утилитарные вкусы. Они возводили новоделы и разрушали историческую часть города, они до сих пор посягают на Подол, леса, парки, скверы и реки Города. Малыми силами активистов трудно противостоять агрессии строительного бизнеса и коррумпированных чиновников. Но сейчас к активистам стали присоединяться киевляне-ветераны АТО. Они уже остановили очередную незаконную вырубку Голосеевского леса и борются за Новобеличанский. Ветеранское движение, вливающееся в ряды активистов-романтиков, укрепляет его и делает системным. Они встали на защиту Украины от внешнего врага, теперь защищают Город от внутреннего – подлого и беспринципного. Но воинов не купить и не обмануть – эту жизнь они повидали с изнанки…Они последняя надежда Города. Так правда начинает торжествовать в негромких победах общественного движения, а волею свободных по духу горожан проявляется новый урбанистический облик мегаполиса.

В Киеве собралось много талантливых людей. Креативные горожане проявляют себя в разных уголках Киева. Одним из взрослых проектов стал Арт-завод «Платформа», где заброшенные цеха превратились в площадки современных фестивалей, знаний и развлечений. Только одна «Уличная еда» позволила родиться многим стартапам в сфере ресторанного бизнеса. Предприимчивая молодежь изучает спрос на предложения в живом общении с горожанами, чтобы усовершенствовать их при открытии собственного дела. В этом году Арт-завод гостеприимно принимал ГОГОЛЬFEST – заслуженного открывателя новых имен украинской культуры. Другим популярным местом развития и отдыха киевлян становится центр «ВДНГ», за который взялась команда Максима Бахматова. Благодаря ей современная научно-техническая и культурно-развивающаямысльпоселилась в этом комплексе. Так, к примеру, фестиваль Kyiv MakerFaire в мае 2016 года собрал на площадке ВДНГ 200 инженеров, изобретателей, ученых, музейщиков, мастеров, радиолюбителей, моделистов, дронрейсеров и художников. Интересные события, организуемые в центре,команда старается наполнить интеллектуальным содержанием, дать старт инновационным проектам, объединить людей в сообщество по созданию новых технологий в разных отраслях. В целом афиша Киева изобилует огромным количеством фестивалей и акций, творчество процветает во всем своем многообразии. Свобода внутреннего мира, свобода предпринимательства и креатив – стали доминантой нашего города.

Постепенно Киев наполняется креативными пространствами, хабами, клубами и территориями высокого уровня, где происходит обмен идеями и опытом. Мы стоим на пороге интеллектуального взрыва! Киев стал большой площадкой новых знаний. К нам едут специалисты из разных стран мира, мы взращиваем свою плеяду ученых-практиков, благодаря которым будут формироваться институты философии и новых технологий. Пока в авангарде сфера IT, но за ней подтягиваются и другие.

Мы смело можем говорить, что на площадках Киева зарождается новая музыкальная культура, происходит становление собственно украинского кино, литературы и искусства. Робкие позиции на мировых сценах и в галереях не мешают нашим актерам, писателям, художникам и музыкантам шагать по Западу и Китаю. Все еще у нас впереди, мы только учимся продавать свои таланты и умы по достойной цене.

Мощным голосом новой Украины стал Святослав Вакарчук, последние концерты которого превратились в уникальное явление культурной жизни страны. Национальный стадион не знавал такого наплыва и энергетики украинской песни. Много лет назад Киев дал старт звездному пути певца на мини-концерте в «Пантагрюэле» в день рождения Маргариты Сичкарь, а сегодня он принимает его как голос, пробудивший силу нации.

Хочется отметить еще одну интересную тенденцию – Киев уверенно становится центром моды. Сегодня рождается новый городской стиль киевлян, построенный на связи времен, национальных традициях и духе европейской свободы. Стало модно покупать украинское, чему UkrainianFashionWeek активно способствует много лет.В свою очередь, книжные ярмарки, выставки, культурные мероприятия и показы работ молодых дизайнеров превратили «Мистецький Арсенал» в один из любимых центров духовного обогащения киевлян. Новую энергию в Киев принесли те, кого мы называем внутренне перемещенными лицами. Слово «перемещенные»звучит немного странно. Никто их не перемещал, не организовывал выезд, не снабжал едой и деньгами – они выбирали Украину сами. От их скупых рассказов о праве называться украинцами в жилах стынет кровь. Нужно понять и принять, что переезд большинства был их личным решением и патриотическим убеждением, цена которого по сепаратистским расценкам приравнивается жизни. Киевляне, умеющие выходить на Майдан, обеспечивать всем необходимым борцов за свободу, делиться хлебом и кровом, не проявили должного дружелюбия к братьям с востока Украины. Даже наоборот – взвинчивали цены на аренду квартир, отказывали людям с донецкой и луганской пропиской, возмущались тем, что переселенных детейберут без очереди в детские сады и уплотняют ими классы. Киевляне допустили травлю детей-переселенцев в школах. А может это были совсем не киевляне или недокиевляне? И это проходит – люди приживаются и постепенно входят в активную социальную жизнь города, организовывают и поддерживают своих земляков. Мы еще увидим крепкое, свободное, смелое и патриотичное землячество Донбасса. Они преодолели испытания, познали горечь утрат и холодный прием нежеланного родственника – они стерпели, перетерпели, вытерпели.Только мы пока не поняли какое богатство обрел в их лице Киев. Но все впереди – мы живем в мудром городе.

Киев не любит жлобства. Он выселяет на окраины тех, кого нужно пропустить через сито времени, чтобы второе и третье поколение, ужаснувшись уродливостью среды обитания, стало приводить в порядок двор, лечить наркоманов, поднимать с колен пьяниц, строить своими силами спортивные площадки, организовывать воскресные турниры. Флагманом этого движения стала киевская Троещина. Она начинает выбираться из наркотического плена и рождать новые созидательные силы.Она отправляет на защиту страны своих лучших сынов, которые приносят славу своему городу и всей Украине!
Сегодня Киев накапливаетв себе талантливую молодежь, группирует ее, учит терпению и ежедневно обогащает знаниями. Так он пытается взрастить политиков новой ценностной формации и державного мышления. Но как же страшен наш Город для всего постсоветского пространства. Имперским народам представляется, что со стен Дома с химерами сорвались горгульи и летают над площадями с горящими шинами. Да, мы пугаем своей свободой и свободомыслием царей и вождей, мы пугаем рабов своей демократией и способностью влиять на ход событий, мы пугаем их всех своими революциями, которых в Киеве было немало, главная из которых добавила к нашей свободе Достоинство! Киев – это локомотив, который несет на всех парах постсоветское пространство к свободе, к праву на собственный выбор и самоопределение. Оппозиция в республиках СНГ строит по Киеву сценарии свержения авторитарных режимов. И явно по-хорошему завидует нам. Мы готовы делиться своими знаниями и открытиями – как превращать дворцы в музеи и не давать процветать безвкусице и местечковости.

Киев – это столица теперь уже по-настоящему независимой Украины. Культуры разных регионов начинают тесно вплетаться в орнамент города. Больше стало украинской речи на улицах, а в праздники люди стали наряжаться в вышиванки. Майдан освободил дух нации, вернул право быть хозяином своей земли – свобода стала общим достижением и достоянием всего украинского народа.

Киев – город великого прошлого, настоящего и будущего, он превращается в креативную столицу восточной Европы, где новыми поколениями мы преодолеем историческую зажатость и выдавим из себя рабство.

Таким я вижу свой Город, его особую миссию свободы! За 20 лет на моих глазах Киев шаг за шагом обретал её для всей Украины, для миллионов как ты и я!! Сегодня я хочу сказать всем – не бойтесь становиться и быть свободными!

 Волонтерське майбутнє України: українцi вже не сприймають тих, хто виправдову свої дiї словами. Вони довiряють тим, хто вiдповiдає за свої слова дiями.

Українські волонтери — це унікальне явище, народжене Революцією Гідності та загартоване війною. Це приклад того, як мають поводити себе українці, як мають поводити себе люди. Зібрані ними сотні мільйонів гривень рятують життя наших бійців на сході і повертають надію тим, в кого її забрала війна. Як з’явився цей рух та чому йому довіряють у шість разів більше, ніж ВР, читайте у нашому матеріалі.

Витоки сучасного «волонтерського буму» традиційно відносять до Майдану. Дійсно, багато з тих, хто займався забезпеченням мітингарів, потім продовжив цю діяльність, у зв’язку з АТО. Вони принесли у волонтерський рух самоорганізацію та дисципліну, що були притаманні тодішнім революціонерам. І, звісно, патріотизм. Не той «диванний» патріотизм, що повнить Інтернет та деякі вітчизняні ЗМІ, а справжній, без пафосу та демагогії.
Та не всі волонтери прийшли до свого покликання через Майдан. Серед них можна зустріти навіть і тих, хто досить прохолодно зустрів революційні події. Різняться своїми поглядами вони і зараз. Хтось показово абстрагується від політики, хтось критикує владу на чім світ стоїть, а хтось навпаки усіляко її захищає, будучи радником Президента. Та насправді пересічних людей це все мало хвилює. Вони довіряють волонтерам не за слова, а за дії. Є й ті, що мали досвід благодійної та волонтерської діяльності ще до Революції Гідності.
«Я хотіла займатися подібною діяльністю ще перебуваючи на посаді у Міністерстві сім’ї, дітей та молоді. Та у форматі державної організації забагато обмежень. Через це у 2009 році ми з однодумцями й організували громадську організацію «За право на життя». Тоді ми займалися психологічною реабілітацією дітей-сиріт та дітей з неблагополучних сімей. Приділяли увагу нарко- та алкозалежним дітям», —розповідає Ірина Сазонова. Свій досвід благочинності вона реалізувала у 2014 році для допомоги переселенцям з окупованого Криму та зони АТО. Також вона є засновником унікального проекту «Лісова застава» у Київській області.

«Ми зрозуміли: потрібне окреме місце для дітей-переселенців. Там вони б перечекали конфлікт і отримали допомогу професійних психологів, морально відновилися. І почалось народження «Лісової застави».

Це унікальне дитяче містечко посеред лісу, на орендованій нами покинутій базі санаторію у Демирі. Спочатку ми планували, що це ненадовго. Та нажаль, потреба у «Заставі» не відпала. Табір приймає дітей і зараз. Окрім малечі з ОРДЛО, «Лісова застава» приймає дітей воїнів АТО, що воюють чи загинули на сході.
Не дивлячись на такий приклад, зараз деякі волонтерські організації декларують зменшення кількості пожертв майже у декілька разів. Наприклад, БФ «Повернись живим» надав інформацію про зменшення в 2016 році надходжень на 50%. Причому цей показник — один з кращих! Деякі волонтерські організації та фонди декларують зменшення пожертв ледь не на 90%, інші — навіть припинили свою діяльність.
Та це не свідчить про те, що волонтерський рух «перегорів», чи про те, що українці збайдужіли до долі власної країни. Найбільш затребуваними волонтери були влітку-восени 2014 року. Йшов постійний потік біженців. Унаслідок активних бойових дій, допомоги потребували ледь не тисячі поранених бійців. Багато дітей залишилося без батьків.

«Дівчинці в зоні АТО відірвало більшу частину м’яких тканин ноги. Пішла гангрена. Я повезла оперувати її до Мюнхену. За півроку було зроблено десять найскладніших операцій.

Пересадка центральних артерій, пересадка тканин і нервів зі здорової кінцівки. Лікарі відмовилися від гонорарів, і вартість операції вдалося скоротити з 524 до 34 тисяч євро! Але все одно це чималі гроші, і до повної суми трохи не вистачало. Спонсор, який обіцяв свою допомогу, нас «кинув» в останній момент. Тоді довелося просити допомоги на Facebook. За 36 годин ми зібрали 152 тисячі гривень! Люди надсилали хто 10 гривень, а хто і 25 тисяч. Результат: дівчинка тепер може ходити на своїх ногах», — пригадує відомий волонтер Оксана Лазебник (Ксюша Київськфа). Вона займається волонтерською діяльністю з березня 2014 року. Її «спеціалізація» — координація переселенців, опіка над дітьми із зони бойових дій та дітьми загиблих воїнів АТО. «Я не збираюсь входити до якогось благодійного фонду чи громадської організації. Для мене це табу. Так, іноді мені допомагають друзі-волонтери, проте зазвичай я можу усе вирішити сама!» — додає Ксюша Київська. Зараз Оксана веде успішну діяльність: допомагає повернути надію та здоров’я багатьом дітям, чиє дитинство скалічила війна. Її приклад не типовий: волонтерам-одинакам зараз важче, ніж організаціям. Крім того, статистика свідчить: серед волонтерів на 50% більше чоловіків, ніж жінок.
Алла Мартинюк — ще один приклад відомого волонтера-одинака. Колишня учасниця ВИА «Сливки» та акторка телесеріалів зараз регулярно відвідує зону АТО та постачає нашим бійцям амуніцію та продовольство.

«Я розпочала свою волонтерську діяльність від початку війни. Спочатку це був військовий шпиталь, потім 54-й окремий розвідувальний батальйон від полігону в Новоград-Волинському. Це мої перші підопічні ще до поїздок на фронт. Потім, звісно, почалися замовлення від інших бригад та батальйонів.

Наразі я об’їздила майже весь схід. Возила туди майже все — від амуніції (оптичних прицілів, дальномірів) та медикаментів до автомобілів. Це вже невід’ємна частина мого життя, попри нервове виснаження, брак сил та часу», — розповідає Алла.
Алла Мартинюк — одна з тисяч волонтерів. Вона не має міністерського крісла і не виголошує полум’яні промови з трибуни у Верховній Раді. Та в неї є те, чого немає у більшості наших можновладців. Довіра свого народу та щира повага воїнів АТО.
Причина проста: довіру народу не купиш пустими обіцянками та популізмом. Особливо ці твердження вірні на тлі подій останніх років в Україні. За цьогорічними опитуваннями Центру Разумкова, рівень довіри до волонтерів становить близько 68,5%. Це вдвічі більше, ніж кількість людей, що покладаються на Президента (20%), ВР (11%) та уряд (12.9 %) разом узяті! Ці дані вражають. Ми вже давно звикли до низької оцінки владних структур серед громадян, але чи не вперше в Україні з’явилася сила, рух, що має таку довіру, такий авторитет.

«Основна перевага волонтерів — прозорість їх діяльності! Волонтери звітують за все. За кожен ящик консервів, за кожен бронежилет, за кожну упаковку ліків. Для мене це стало головним принципом — ти завжди повинен повідомляти, надавати докази, накладні всіх закупівель. Так діють всі волонтери.

А як люди можуть довіряти державі, коли вони навіть не знають, на що йдуть їх податки? Держава повинна вчитися у нас прозорості та відповідальності перед людьми.
Крім того, ми організовані. Кожен з нас займає свою нішу, має свої обов’язки. Хтось допомагає військовим, хтось піклується про їх дітей, а хтось краще розуміється на проблемах переселенців. Ми — як держава у державі!
Для нас неважливі ордени та медалі. Коли моя робота відновлює надію у зруйнованому війною житті, коли дитина з Донбасу починає асоціювати слово «Україна» зі словом «допомога» — це моя винагорода, це моя мета!» — пояснює довіру громадян до волонтерського руху Оксана Лазебник.
Судячи з усього, влада вже відчуває конкуренцію з боку волонтерів. Лунають заяви на кшталт «Ми й без вас усе б зробили». Та поки що волонтери, попри унікально високу підтримку українців, ще не створили своєї політичної сили. Можливо цього слід чекати після закінчення війни? Українці вже не сприймають тих, хто виправдовує свої дії словами. Вони довіряють тим, хто відповідає за свої слова діями.