ПРОБЛЕМА ТРУДОВОЇ ДИСКРИМІНАЦІЇ ЖІНОК

У 2018 році Національним демократичним інститутом було проведене національне опитування щодо гендерної рівності. І ось що воно показало.
Основним викликом для України є розрив економічних можливостей між жінками та чоловіками. У нас дуже високий рівень гендерної сегрегації на ринку праці. Поширена абсолютно неприпустима дискримінаційна позиція ставлення до жінок-працівниць, як з точки зору їх найму, так і кар'єрного зростання. Це спричиняє 25% розрив у оплаті праці та нерівний доступ до економічних ресурсів. Жінки за ту ж саму роботу отримують менше ніж чоловіки! Це все поглиблює прірву між соціальним статусом жінки та чоловіка.

На ринку праці дуже поширеною є вікова дискримінація жінок. Особливо чутливими до її прояву є жінки старше 45 років, жінки, які не досягли 35 років, а також вагітні жінки та жінки «з малою кількістю» дітей. Роботодавці часто просто відмовляються приймати на роботу молодих жінок, оскільки вони можуть піти у відпустку по вагітності, а жінок старших 45 років не охоче працевлаштовують через близький вихід на пенсію. І я не розумію, як можна закривати очі на таку дику несправедливість. Якщо для когось це пусті слова – аргументую мовою цифр.
На Українському ринку праці зафіксовано чітко визначену вікову асиметрію зайнятості: у віці до 35 років серед працівників більше чоловіків, тоді як після 40 років ситуація зворотна. Чоловіки переважають серед зайнятих у віці, в якому жінки народжують і турбуються про дітей.
Окрім того, в нашій країні все ще недостатній рівень розвитку соціальної інфраструктури та підтримки працівників, які мають сім'ї.

Згідно з опитуванням «Сучасне розуміння маскулінності: ставлення чоловіків до статевих стереотипів та насильство над жінками в Україні» (2018), жінки вдвічі частіше працюють вдома, ніж чоловіки. Чоловіки витрачають 12 годин на тиждень на домашню роботу, а жінки - 27 годин. Сільська жінка присвячує домашній роботі щонайменше 30 годин на тиждень. Тобто на неоплачувану домашню роботу у української жінки в тиждень йде більше трьох повноцінних 8-годинних робочих днів. А це той час, який вона могла б присвятити собі, своєму особистісному та професійному розвитку. Необхідно розуміти, що це все ще є важливим фактором, що обмежує економічні можливості жінки.
Вихід - більш сприятливі форми поєднання професійних та сімейних обов'язків (наприклад, гнучкий робочий час та дистанційна робота, які так популярні в країнах ЄС та США). Але ці практики не використовуються широко та недостатньо підтримуються національним законодавством.
Відчутна проблема – тіньова зайнятість. Близько 40% жінок працюють неофіційно, що знижує рівень їх соціального захисту та можливість використовувати державні гарантії добробуту.

Окремою проблемою в Україні виступає працевлаштування внутрішньо переміщених осіб. 60% з них жінки. Часто саме вони з дітьми переїжджають і саме на них падають всі домашні обов’язки. Пошук житла, труднощі з влаштуванням дітей у нові садочки та школи і, звісно, труднощі з пошуком роботи. Величезна кількість жінок-переселенок заявляє про те, що їх єдиним доходом (і доходом їх родини) є державна фінансова допомога. Серед безробітних внутрішньо переміщених осіб – 66% жінки.

Окрім того, постійно зростає частка жінок в трудовій міграції. Жіноча міграція в країни південної Європи превалює над чоловічою. Наприклад в Грецію їде працювати з України 75,5% жінок, в Італію до 90%. Але проблема в тому, що більшість українців мають в країнах працевлаштування нерегульований статус, що робить їх дуже вразливими. І особливо незахищеними в цій ситуації є жінки, що працюють нянями, доглядальницями, хатніми робітницями, прибиральницями та у готельно-ресторанному бізнесі. Для них ризик стати жертвами експлуатації, торгівлею людьми та сексуального насилля є особливо високим. Необхідні державні зусилля по захисту прав українських громадян за кордоном. Особливо, враховуючи те, що грошові переводи від трудових мігрантів в Україну перевищують розмір міжнародних інвестицій. Але варто розробити і державну програму врегулювання таких значних демографічних втрат. Наші жінки повинні мати можливість працювати вдома, поряд зі своїми сім’ями, а не шукати кращого життя за кордом.

Та і це ще не все. Шок, але в Україні жінкам досі заборонені понад 450 видів трудової діяльності. Це грубо порушує право жінок на роботу, на рівність з чоловіками в трудовій сфері, на недискримінацію. Факт зафіксовано в альтернативному звіті «Жінки України: між новими викликами і давньою дискримінацією». Тобто, жінкам України заборонено працювати в цілому ряді важливих галузей. Серед них багато таких, в яких зацікавлені жінки. Це добре оплачувані і цікаві професії: моторист на кораблі, водій автобуса далекого прямування. Особисто для мене подібні заборони – це дискримінаційна спадщина радянського минулого. Це заважає професійній реалізації мільйонів жінок!
Існує свіже міжнародне дослідження Світового банку (2019), яке відстежило правові зміни останнього десятиліття в області гендерного законодавства. Дослідники оцінили трудову гендерну дискримінацію в 187 країнах, встановивши, що ще десять років тому жодна країна не надавала жінкам і чоловікам рівних законних прав. Тільки задумайтеся про це, лише 10 років тому для рівності чоловіків і жінок не було законних підстав.
Отже, дослідження оцінило вісім показників, які впливають на економічні рішення, які жінки роблять протягом трудового життя - від свободи пересування до отримання пенсії - відстежуючи правові блоки як для працевлаштування, так і для підприємництва. Результат – сьогодні Бельгія, Данія, Франція, Латвія, Люксембург і Швеція - єдині країни в світі, які закріпили гендерну рівність в законах, що впливають на роботу. Україна опинилася на 68 місці між Білорусією та Замібією. Як вам таке сусідство?

ЯК ВИРІШИТИ ПРОБЛЕМУ ТРУДОВОЇ ДИСКРИМІНАЦІЇ ЖІНОК
Я наполягаю на тому, що Україні необхідна нова модель державної політики зайнятості, яка буде передбачати:
· Рівні можливості жінок та чоловіків до працевлаштування та кар’єрного зростання
· Справедливу оплату праці
· Мінімізацію тіньового ринку праці, офіційне працевлаштування та заробітна плата
· Рівний доступ чоловіків та жінок до процесів прийняття рішень
· Розробку механізмів, які забезпечуватимуть мобільність, гнучкість та захищеність жінок і чоловіки на ринку праці
· Створення умов для зацікавленості роботодавців у збереженні та створенні робочих місць
· Впровадження системи професійного навчання протягом усього життя
· Створення умов для повернення та реінтеграції робітників-мігрантів в Український ринок праці
Наступною статтею я завершу тему проблеми трудової дискримінації в Україні, де ми поговоримо про жінок-підприємниць, а також жінок в ЗМІ.