Наталiя Ковалко,
адвокатеса, бiзнес-медiаторка Business MEDIATION POINT GROUP

У сучасному суспільстві, яке постійно трансформується та підлаштовується під виклики часу, неминучим є зіткнення протилежних позицій та інтересів. У психології таке явище має назву «конфлікт», який більшістю сприймається як щось негативне та небезпечне. Але, на жаль, саме в цей момент деякі припускаються своєї головної помилки.

Минуло вже багато років, як світова спільнота усвідомила, що головне під час конфлікту – перестати себе переконувати в тому, що бездіяльність або опір ефективні. Конфлікт є двигуном прогресу, орієнтиром того, що потрібно змінити. Він допомагає людям переосмислити й задуматися над тим, що відбувається, виробивши при цьому правильне рішення в ситуації, що склалася. Проте виникає питання, яким чином домогтися того заповітного рішення, яке задовольнить інтереси обох сторін?

Олександра Чуркiна – заступник Мiнiстра соцiальної полiтики України з питань Європейської iнтеграцiї 
та Анна-Вiкторiя Воронцова, вiце-президентка ГС «Спiлка жiнок України»

Гендер… Популярне слово з незрозумілим значенням, але точно про жінок-феміністок, які хочуть бути на рівні з чоловіками у всьому. Кухня, діти і хатня робота не для них. Це стереотип, який досі, на жаль, залишається у переважної більшості українського суспільства. Але гендерна рівність сьогодні – це точно не про намагання жінок бути на рівні з чоловіками. Цього вони вже досягли. А про що тоді? Про це знають заступниця міністра соціальної політики з питань європейської інтеграції Олександра Чуркіна і Анна-Вікторія Воронцова, (Шеф-редактор журналу «БізнесWoman», радник заступника Голови КМДА з гендерних питань). Ці дві жінки працють для того, щоб українці вийшли за рамки своїх уявлень про гендер, про права людей і зламали свій конструктор стереотипів про рівність. 

Спілкуємося під час соціально-економічного форуму "Соціальні права, як механізм розвитку гендерно-збалансованого людського капіталу» у Києві 18 червня. Олександра та Анна-Вікторія виступили співорганізаторами заходу. У столиці він пройшов вперше.

Антон Середа,
вiдомий український телеведучий,
засновник майстернi риторики

Толерантність та повага. Моя та інша думка. Моя система цінностей та система цінностей іншої людини. Хтось колись замислювався над тим, наскільки він готовий до сприйняття іншої думки та системи координат? Думаю, що багато хто, для власного підняття іміджу та рейтингу, публічно декларував власну толерантність. Просто не думаючи говорив – так, я толерантний, чи толерантна. Для того, щоб оперувати цим поняттям, пропоную зазирнути в декілька іншомовних словників, щоб зрозуміти як і хто тлумачить це поняття.
-tolerance (англ.) – готовність бути терпимим, поблажливим;
-to tolerate (англ.) – бути терпимим, дозволяти існування різних думок без їх дискримінації;
-tolerenz (нім.) – терпимість до чужих думок, вірувань, поведінки;
-tolerance (фр.) – переконаність в тому, що інші можуть думати і діяти в манері, відмінній від нашої власної;

-tolerencia (ісп.) – здатність приймати ідеї або думки, відмінні від власних;
-kuan rong (кит.) – приймати інших такими, якими вони є, і бути великодушними по відношенню до інших;
-tasamul? (араб.) – поблажливість, милосердя, всепрощення, вміння приймати інших такими, якими вони є, і прощати;
-толерантність, терпимість (укр.) – вміння терпіти (витримувати, виносити, миритися з чим-небудь), приймати / визнавати існування кого-небудь, примиряти, приводити у відповідність з самим собою по відношенню до будь-кого / чого-небудь, бути поблажливим до чого-небудь / кого-небудь.

Илья Бачурин,
бизнес-тренер, политтехнолог,
социальный и организационный
психолог

Что общего между кризисом демократии, торжеством популизма, экологическими проблемами, болезнями, бедностью и безработицей?
Если присмотреться, ответ напрашивается сам собой — это мы сами. Наш мозг, способы мышления и поведения.
А то, как мы мыслим и какие решения принимаем, в свою очередь, зависит от нашей природы, воспитания, культуры и образования. Украина и украинцы на пороге 2020-х успели столкнуться со всеми вышеперечисленными бедами, делали рывок вперед и отступали назад, теряли надежду и снова обретали её.
Однако надежды и волевого усилия, рывка, как показывает практика, в том числе и моя психологическая и преподавательская, совершенно недостаточно, чтобы достичь главной цели на пути к переменам — перестроить свой способ мышления, а может быть и свою природу, менталитет.